Українське борошно в ЄС: скільки країна могла б заробляти на переробці пшениці

За кілька років українське борошно пройшло шлях від майже непомітної позиції на ринку ЄС до товару, який у 2023 році забезпечив майже чверть відповідного європейського імпорту. Після піку поставки різко скоротилися, а структура аграрного експорту майже не змінилася: основна виручка й далі формується на сировинній стадії. Саме тут виникає головна економічна інтрига: чи став європейський ривок початком переходу до глибшої переробки, чи залишився коротким вікном, яке Україна поки не змогла перетворити на стійку експортну модель.

Європа відкрила двері, модель не змінилася

Найкращий для українських борошномелів момент настав у 2023 році, коли поставки до ЄС підскочили до 74,4 тис. тонн. Далі рух пішов у протилежний бік: через два роки від пікового обсягу залишилася приблизно третина. Отже, величезне зростання відносно довоєнної бази справді відбулося, але стало радше відкриттям нового каналу збуту, ніж перебудовою всього експорту пшениці.

Масштаб добре видно поруч із країнами нашого регіону. Якщо взяти однакові дані UN Comtrade за 2024 рік, то на кожні 100 тонн експортованої пшениці в України припадало лише близько 0,35 тонни борошна. У Молдови співвідношення було майже у вісім разів вищим, у Сербії приблизно у 42 рази. Це не означає, що Україна має копіювати сербську модель: різняться ринки, логістика та структура виробництва. Але порівняння показує, наскільки мало української пшениці залишає країну вже після роботи млина.

Скільки коштує один додатковий етап

Переробка має цілком вимірювану ціну. За фактичною середньою експортною вартістю української пшениці та борошна у 2024 році і коефіцієнтом перерахунку USDA, тонна зерна, перетворена на борошно для експорту, могла давати приблизно на 20% більше валової валютної виручки, ніж продаж цієї самої сировини зерном. Причому це консервативна оцінка без вартості висівок, які залишаються окремим товарним продуктом. Це редакційний розрахунок, а не оцінка прибутку підприємства.

У масштабі великого експортера навіть така різниця перестає бути дрібницею. Якби у 2024 році через українські млини пройшло додатково лише 10% пшениці, яка була відправлена за кордон зерном, арифметична різниця у валовій експортній виручці становила б близько $73 млн, навіть без доходу від побічних продуктів. Це сценарний розрахунок за незмінних цін і попиту, тому сприймати його як прогноз не можна. Частину приросту забрали б енергія, логістика, обладнання та фінансування, але саме ці витрати створюють внутрішній економічний ланцюг: роботу млинів, зарплати, послуги, закупівлі та податки.

Чому зерно досі виграє

Проблема не зводиться до браку млинів або покупців. У сезоні 2024/25 українські переробники втрачали конкурентоспроможність через подорожчання продовольчої пшениці всередині країни, тоді як експортери зерна могли швидше перекидати сировину на зовнішні ринки. USDA фіксував скорочення українського експорту борошна та макаронної продукції на 24% і прямо пов’язував слабшу позицію млинів зі зростанням внутрішніх цін на зерно. Виробнику в такій ситуації вигідніше продати пшеницю там, де ланцюг коротший і гроші повертаються швидше.

ЄС дав галузі важливий шанс закріпитися. Після перегляду торговельної угоди для українського борошна з’явилася окрема річна тарифна квота у 30 тис. тонн, тоді як раніше воно конкурувало за доступ до ринку разом із пшеницею. Це створює прогнозованіший горизонт для виробників, але саме по собі не перетворить Україну на великий центр переробки. Для цього млин має вигравати у зернового експорту за маржею, логістикою та доступом до покупця.

Україна вже довела, що європейський ринок готовий купувати її борошно. Наступний крок залежить від того, чи вдасться зробити переробку економічно вигіднішою за найкоротший шлях зерна до порту. Сировина швидше приносить валюту. Переробка залишає більшу частину заробітку всередині країни.

Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!