45.34 UAH ↓ -0.11%

49.86 UAH ↓ -0.26%

45.34 UAH ↓ -0.11%

49.86 UAH ↓ -0.26%

45.34 UAH ↓ -0.11%

49.86 UAH ↓ -0.26%

45.34 UAH ↓ -0.11%

49.86 UAH ↓ -0.26%

Підписатись

Людмила Богуш: «Керівник має вимагати результату»: як зберегти відповідальність та ініціативу команди в умовах змін

Поділитися:

Українські компанії працюють в умовах кадрового дефіциту, постійної невизначеності та високого навантаження на команди. Як керівникам зберігати відповідальність співробітників, підтримувати їхню ініціативу й досягати результатів без тотального контролю? Чому традиційна мотивація не завжди працює та яку роль у системі управління відіграватиме штучний інтелект?

Бізнес-видання «ПЕРШИЙ БІЗНЕСОВИЙ | BIZ» поспілкувалося з Людмилою Богуш, засновницею тренінгової компанії BogushTime, про управління людьми під час війни, помилки керівників, постановку завдань, відповідальність команди та управлінські пріоритети 2027 року.

– Управління в умовах постійних змін. Український бізнес уже кілька років працює в умовах високої невизначеності. Як за цей час змінилися підходи до управління людьми? Які управлінські інструменти, що раніше давали результат, сьогодні вже не працюють?

Якщо говорити про те, що перестало працювати, то насамперед це довгострокове планування, мотивація грошима, примусове повернення до офісу, формальні освітні програми, мотивація кар’єрними перспективами та тотальний мікроменеджмент. Причин багато: вигорання, мобілізація, виїзд людей за кордон, постійна невизначеність. Складається враження, що класичні методи управління перестали працювати.

Але якщо говорити про психологічні основи управління людьми, то тут нічого не змінилося. Люди так само хочуть, щоб про них турбувалися, щоб їх любили, поважали, розуміли. Ці потреби нікуди не зникли, тому що люди залишилися людьми.

Водночас ми опинилися в умовах надзвичайно високої турбулентності. Наприклад, багато жінок сьогодні думають не про кар’єру, а про те, як захистити своїх дітей. Навіть коли вони на роботі, їхні думки залишаються з дітьми. Якщо жінка залишилася в Україні, вона може постійно сумніватися, чи правильно вчинила. Особливо якщо це керівниця або власниця бізнесу. Вона може відчувати провину перед дітьми за те, що вони залишаються тут.

Виникає специфічний психологічний конфлікт. Людина ухвалює рішення відповідно до власних цінностей і водночас сама із цими цінностями сперечається. Їй доводиться переосмислювати, що важливіше: особисті цінності чи цінності тієї ролі, яку вона виконує.

Ми маємо парадоксальну ситуацію. З одного боку — кадровий дефіцит. З другого — виснаженість людей. З третього — досить високе безробіття. Люди не мають роботи, але водночас не можуть визначитися, що їм робити далі, тому що не впевнені в завтрашньому дні.

Я звернула увагу на одне спостереження. Коли людина очікує смерті, вона не думає про завтрашній день. Але коли вона виживає, завтрашній день усе-таки настає. І це стає для неї несподіванкою: війна триває, я очікував смерті, але я живий. Тепер мені потрібно придумати, як жити. Це величезна психологічна напруга.

З одного боку, людям необхідно дивитися в майбутнє, створювати його для себе, придумувати власні сценарії життя. Якщо в мене немає майбутнього, яке я сама для себе уявила, у мене немає орієнтирів. А з другого боку, коли я починаю це майбутнє придумувати, мене зупиняє думка, що я не маю на це права. По-перше, я не знаю, що буде завтра. По-друге, у мене є обов’язки, які можуть конфліктувати з моїми бажаннями.

Мобілізація та переміщення людей між містами змінюють і ставлення роботодавців до працівників. Представники оборонно-промислового комплексу іноді говорять: «А куди вони подінуться? У нас бронювання». А роботодавці, які не мають можливості бронювати працівників, постійно хвилюються, що людину можуть мобілізувати будь-якої миті. На деякі посади вже доводиться наймати жінок, хоча раніше жінок на ці професії практично не розглядали.

Саме тому одними з найважливіших знань для сучасного керівника стають знання психології. Не психотерапії, а саме психології. Керівнику необхідно розуміти людей і знаходити індивідуальний підхід до кожного.

І другий напрям — штучний інтелект. Одна з причин, через які люди сьогодні не можуть нормально працевлаштуватися, полягає в недостатній обізнаності щодо AI. Компанії вже починають вимагати цих знань, причому не лише великі, а й середні та малі.

Ще один виклик — повернення ветеранів до цивільної роботи. Деякі компанії готові наймати ветеранів, але побоюються. Інші не розглядають такої можливості через страх. Є компанії, які свідомо спираються на ветеранів. А є бізнеси, власники яких самі ветерани, тому розуміють, як із ними спілкуватися, і охоче беруть їх на роботу.

Змінюється мотивація, зростає навантаження, виникає необхідність переглядати кар’єрні перспективи, приділяти більше уваги балансу життя та роботи. І в мене складається враження, що зараз народжується новий спосіб управління людьми.

– Мотивація співробітників. Чому традиційні методи мотивації — підвищення зарплати, бонуси, премії чи система покарань — дедалі частіше не забезпечують очікуваного результату? Що насправді мотивує сучасного співробітника працювати якісно та проявляти ініціативу?

Почну із системи покарань. Щоб її запровадити, керівнику спочатку потрібно попрацювати над собою. І насамперед наважитися вимагати. Я неодноразово розмовляла з керівниками, які опиняються перед складним вибором. Вони хочуть ставитися до співробітників «по-людськи». Я спеціально беру ці слова в лапки.

Дуже часто працівники починають сприймати таке ставлення так, ніби вони працюють у благодійній організації. У їхньому розумінні «ставитися по-людськи» означає не вимагати, усе розуміти, відпускати, виправдовувати, дозволяти не виконувати домовленості.

Моя невістка працює лікаркою в «Охматдиті». Вона щодня ходить на роботу. Незалежно від того, були шахеди чи не були, були прильоти чи не були. Вона просто йде і працює. Вона не просить, щоб її відпустили, тому що розуміє свою відповідальність.

Водночас я бачу багато приватних компаній, де працівники постійно виправдовують невиконання роботи тривогами, прильотами, безсонними ночами. Чому одні люди працюють, а інші постійно знаходять виправдання? Я пов’язую це з тим, що в певний момент керівник дав слабину. Він хотів бути людяним, але поступово дозволив працівникам перекласти на нього відповідальність за результати їхньої роботи.

Якщо подивитися на компанії, у яких немає серйозних проблем із персоналом, то часто це саме ті компанії, де люди відповідально приходять на роботу й виконують свої обов’язки незалежно від того, як вони спали та який у них настрій. Тому іноді хочеться сказати, що керівникам потрібно бути жорсткішими. Не тому, що потрібно погано ставитися до людей. А тому, що співробітники повинні заробляти гроші для компанії, створювати результати, завдяки яким компанія може виплачувати їм зарплату.

Коли керівник починає грати в гру «Я тебе розумію», працівники дуже швидко забувають про свої зобов’язання. Але вони ніколи не забувають, скільки грошей хочуть отримувати. Виникає перекіс: компанія повинна платити, а співробітник начебто вже не повинен створювати результат. Це неминуче призводить до конфліктів.

Що стосується підвищення зарплати, то я взагалі вважаю, що гроші ніколи не були справжнім мотиватором. Зарплата забезпечує певний необхідний рівень життя. Якщо людині не вистачає грошей, вона шукає, де заробити більше. Але якщо їй вистачає, саме по собі підвищення зарплати не означає, що вона почне працювати краще.

Я чую від одних власників: «У нас маленькі зарплати, тому ми не можемо знайти людей». А від інших: «У нас великі зарплати, але ми не розуміємо, чому люди не хочуть працювати». На мою думку, одна з головних причин полягає в тому, що багато людей не мають розуміння власного розвитку.

І тут я знову повертаюся до теми майбутнього. Коли людина очікує смерті, вона не думає про завтра. Вона хоче просто пережити сьогоднішній день. А коли завтра настає, для неї це майже диво. Тому сьогодні від людей необхідно вимагати створення власного майбутнього. Саме вимагати. Щоб вони уявляли, куди рухаються, чого хочуть досягти, якими хочуть стати.

Що мотивує людей проявляти ініціативу? Насамперед власний високий емоційний стан. І тут я вважаю дуже важливими здоровий спосіб життя, фізичну активність, заняття спортом.

Нещодавно я була в Житомирі й розмовляла з власником кількох компаній. Він сказав одну фразу, яка може прозвучати досить жорстко: «Я не беру до себе в компанію людей із зайвою вагою». Я замислилася над цими словами. Звичайно, є люди із зайвою вагою, які дуже енергійні. Але, за моїми спостереженнями, таких небагато. Коли людина має проблеми зі здоров’ям, її увага значною мірою спрямована на власний стан. Їй складніше концентруватися на чомусь іншому.

Я багато разів спостерігала, що люди, які займаються спортом, зазвичай мають більше енергії, краще знаходять рішення, на них легше покластися. Якщо подивитися на підприємців, яких я знаю, то більшість із них займаються спортом, ведуть здоровий спосіб життя, турбуються про себе. Можливо, мені просто пощастило з оточенням, але саме таку картину я спостерігаю.

– Помилки керівників. Які найпоширеніші управлінські помилки ви спостерігаєте в українських компаніях? Чому навіть сильні, професійні та мотивовані співробітники з часом втрачають зацікавленість у роботі?

Я бачу дві основні проблеми. Перша — коли керівники починають змінювати саме ставлення до роботи. Вони намагаються виконувати роль психологів і психотерапевтів замість того, щоб вимагати від людей результатів. Бажання все зрозуміти, усіх пожаліти й усім дозволити поступово призводить до того, що вимоги до роботи зникають.

Друга проблема — коли навіть від сильних співробітників перестають вимагати результатів. Якщо від людини нічого не вимагають, а в неї самої немає достатньої внутрішньої мотивації, вона поступово починає себе виправдовувати. Вона створює неякісний продукт, щось не доробляє, не доводить до кінця. А коли людина не доробляє, вона починає шукати винних.

Поступово вона втрачає мотивацію працювати й починає шукати інше, краще місце. Якщо така людина переходить в іншу компанію, можливі два варіанти. Або там її одразу ставлять у чіткі рамки, і вона починає нормально працювати. Або вона переносить свої звички на нове місце й там так само перестає створювати результат. Тобто люди втрачають мотивацію тоді, коли перестають виробляти те, що повинні виробляти.

Є ще один важливий чинник — оточення. Я багато разів спостерігала, наскільки сильно люди впливають одне на одного. Якщо поруч із людиною постійно перебуває хтось, хто звертає увагу лише на недоліки, на те, що все погано, усе неправильно, усе несправедливо, це поступово змінює її ставлення до життя.

Особливо коли її починають жаліти: «Ой, ти бідненький! Як же тобі не пощастило!» Людина начебто нормально працювала. Але коли її постійно жаліють, вона починає думати: «Можливо, зі мною справді щось не так? Можливо, мені теж потрібно себе пожаліти?» І поступово опиняється в пригніченому стані.

Люди можуть втрачати надію, перспективу, починати заздрити іншим. Є відоме правило: за чужим парканом трава завжди зеленіша. Сьогодні часто можна почути: «Ось люди поїхали за кордон, їм там добре». Але ми насправді не знаємо, добре їм чи погано. Вони поїхали й живуть своє життя. Постійно порівнювати своє життя з чужим — це шлях до втрати власних орієнтирів.

Звичайно, я розумію, що є чоловіки, які сьогодні не можуть виїхати з України. Але навіть серед них я бачу різні підходи до життя. Одні ховаються, живуть у постійному страху й часто створюють навколо себе пригнічену атмосферу. Інші шукають рішення, як працювати, заробляти, щось створювати, розвиватися. І знову багато залежить від самої людини та від того, на що вона налаштована.

– Відповідальність команди. Одна з поширених проблем бізнесу — співробітники виконують поставлені завдання, але не беруть відповідальності за кінцевий результат. Чому так відбувається? Як керівнику сформувати культуру особистої відповідальності, а не просто виконання вказівок?

Ця проблема існувала ще задовго до війни. Один із моїх популярних тренінгів називався «Управління людьми через мотивацію». Там була дуже цікава вправа. Я просила керівників написати, за що саме вони платять гроші своїм підлеглим. Причому не що підлеглі роблять, а за який кінцевий результат вони відповідають.

Завдання було таким: обрати максимум п’ятьох співробітників і для кожного сформулювати п’ять відповідальностей. І ось тут починалися труднощі. Керівники могли досить легко розповісти, що люди повинні робити. Але сформулювати, за що саме вони відповідають, було набагато складніше.

Коли ми говоримо про відповідальність, ми маємо на увазі створення результату. Людина відповідає за те, щоб щось відбулося, щоб з’явилося те, чого раніше не було. Тобто за конкретний результат.

У менеджменті ми використовуємо таке поняття, як KPI — ключові показники діяльності. У кожного співробітника повинно бути декілька таких показників. Людина повинна їх знати й розуміти, яких значень має досягати. А друга необхідна складова — квоти. Квота — це кількість результату, яку людина повинна створити.

Отже, є дві принципові речі: людина повинна знати, який результат вона створює, і скільки цього результату повинна створити. Якщо вона цього не знає, вона створюватиме все що завгодно: проблеми, запитання, виправдання, конфлікти.

Люди за своєю природою дуже діяльні. Ми постійно щось робимо, щось створюємо, особливо якщо маємо багато енергії. І завдання керівника — спрямувати цю енергію на створення конкретного результату. Не просто будь-якого, а саме того, який потрібен компанії. Цей результат повинен бути сформульований і порахований.

Я ще до війни бачила, що керівники часто не можуть сформулювати, який результат очікують від підлеглих. Але при цьому вони чудово знають, яку зарплату повинні їм виплатити. І тут виникає цікава ситуація: хто знає свої вимоги, той і виграє. Співробітники зазвичай добре знають, скільки грошей повинні отримати. А керівники часто не знають, що саме повинні отримати натомість.

У результаті підлеглі вимагають свої гроші, а керівники не вимагають обіцяного результату. Саме тут і виникає конфлікт. Тому культура особистої відповідальності починається з дуже простих речей: кожна людина повинна знати, який кінцевий результат вона зобов’язана створювати і в якій кількості.

– Контроль і довіра. Як знайти баланс між контролем роботи команди та довірою до співробітників? Де проходить межа між ефективним управлінням і мікроменеджментом, який пригнічує ініціативу?

Мікроменеджмент зазвичай з’являється тоді, коли немає результату. Коли керівник не отримує очікуваного результату, він починає втручатися в кожну дрібницю, намагатися контролювати все, що відбувається.

А взагалі керівник за своєю природою повинен бути трохи ледачим. У хорошому розумінні цього слова. Він повинен прагнути організувати роботу так, щоб йому самому не доводилося все робити й постійно за всіма стежити. Адже мікроменеджмент вимагає величезної кількості енергії.

Тому керівники зазвичай не хочуть багато контролювати. Вони починають це робити тоді, коли перестають отримувати результати. Іноді посилений контроль справді необхідний. Але важливо розуміти: контролювати потрібно не дії, а результати.

На різних посадах контроль повинен мати різну періодичність. Десь потрібно перевіряти ситуацію щогодини. Десь достатньо одного разу на день. А десь можна контролювати раз на тиждень. Але контроль повинен бути обов’язково. І щотижневий контроль я взагалі вважаю необхідним елементом управління.

Водночас дуже важливо організувати роботу так, щоб люди могли контролювати себе самостійно. А для цього ми знову повертаємося до попереднього питання. Людина повинна знати, який кінцевий результат вона створює, яка в неї квота, скільки результату вже вироблено. Вона повинна мати можливість подивитися на власні показники й самостійно оцінити, наскільки добре працює.

Для цього використовуються статистики. Статистика — це кількість результатів, яку ми фіксуємо. Ми наносимо ці дані на графік і дивимося на тренд: показники зростають чи падають. І вже залежно від стану статистик ухвалюємо управлінські рішення.

Фактично керівник повинен управляти відповідно до того, у якому стані перебуває діяльність співробітника. Якщо статистики падають, саме там може бути необхідний мікроконтроль. Людину потрібно змушувати виконувати необхідні дії, щоб відновити результат. А якщо статистики зростають, не потрібно заважати людині працювати.

– Постановка завдань. Часто керівник переконаний, що чітко поставив завдання, співробітник із ним погодився, але результат виявляється зовсім іншим. У чому головні помилки постановки завдань? Як правильно формулювати очікування, визначати відповідальність і контролювати виконання?

Давайте згадаємо закон Мерфі: якщо щось може бути неправильно зрозуміле, воно обов’язково буде неправильно зрозуміле. Я б додала ще одне правило: якщо щось можна перекрутити, воно буде перекручене. Люди дуже часто запам’ятовують і розуміють саме те, що їм вигідно запам’ятати й зрозуміти.

Тому для того, щоб завдання було правильно виконане, потрібно насамперед переконатися, що його правильно зрозуміли. І тут є дуже проста техніка. Співробітник повинен записати завдання, а потім прочитати керівнику те, що він записав.

Коли людина слухає завдання, вона спочатку сприймає його, потім перекладає у власній голові на зрозумілу їй мову, а вже після цього записує. Тобто на папері з’являється не обов’язково те, що сказав керівник, а те, як співробітник це зрозумів.

І дуже часто, коли керівник просить прочитати записане, з’ясовується, що завдання записане неправильно. Або настільки незрозуміло, що сама людина потім не зможе розібратися, що від неї вимагали. Тому відповідальність керівника — домогтися, щоб завдання було записане, а потім озвучене вголос. І тільки після цього керівник може бути впевнений, що співробітник правильно його зрозумів.

Сьогодні до цього додаються можливості штучного інтелекту. І я можу сказати, що вони просто фантастичні. Ми вже налаштовуємо для наших клієнтів AI-середовище, у якому можна записувати телефонні розмови, відеозустрічі, обробляти їх за допомогою штучного інтелекту, створювати готові проєкти й працювати над ними разом із командою.

Причому штучний інтелект у такому середовищі може виконувати різні ролі: експерта, консультанта, контролера, супервізора. Я хочу звернути увагу на те, що в багатьох компаніях можливості AI як консультанта й асистента керівника практично не використовуються. Чомусь люди вирішили, що штучний інтелект — це просто секретар, який повинен писати повідомлення й готувати тексти.

Насправді, якщо з ним правильно працювати, він може стати своєю людиною в кожній команді. Наприклад, ми працюємо над спільним проєктом разом із підлеглими та штучним інтелектом. У будь-який момент я можу запитати AI, які зміни відбулися в проєкті, хто їх зробив, над чим працювали співробітники, які результати отримали.

Тут виникає цікавий парадокс. З одного боку, ми даємо співробітникам AI, щоб вони працювали швидше. З другого — багато керівників і працівників досі сприймають його як іграшку, яка лише відволікає. Навіть ті, хто вже користується AI, часто бачать у ньому тільки інструмент особистої продуктивності.

Керівник думає: «Тепер я можу швидше виконувати свою роботу». Але не замислюється, що штучний інтелект може допомагати йому саме керувати. Для цього потрібно розібратися з функціоналом, правильно його налаштувати, а потім навчитися використовувати. І тоді AI стає справді потужним управлінським інструментом.

– Ініціативність співробітників. Багато власників бізнесу скаржаться, що команда не пропонує нових рішень і чекає вказівок керівника. Як розвивати самостійність та ініціативність співробітників? Що має змінитися в поведінці самого керівника?

 

Перше, що потрібно зробити керівнику, — відмовитися від ідеї, що він найкращий, найрозумніший і без нього нічого не відбудеться. Але це дуже складно. Багато людей буквально насолоджуються власною владою. Вони люблять говорити: «Я маю право», «Я можу», «Я вирішую».

Влада — це можливість впливати на поведінку інших людей. І деякі керівники отримують від цього величезне задоволення. Особливо якщо самі перебувають у нездоровому психологічному оточенні — вдома або на роботі, де над ними теж є керівник, який їх пригнічує. Людина, яку пригнічують, дуже часто починає пригнічувати інших.

І саме це задоволення від влади призводить до того, що співробітники перестають проявляти ініціативу. Я пам’ятаю ситуацію в одній компанії, де працівники скаржилися, що керівник приходить на роботу з таким виглядом, ніби шукає жертву. Він заходить із відповідним виразом обличчя, і всі розуміють: зараз він знайде когось, на кому зірве свій поганий настрій.

Я неодноразово говорила керівникам: хоч би як вам було складно, хоч би який у вас був настрій, ви не маєте права виливати це на підлеглих. Ви повинні приходити з усмішкою. Ви — людина, яка вірить у майбутнє компанії.

І тут є цікава відмінність між власниками бізнесу та найманими керівниками. Власник постійно думає про майбутнє компанії, тому що розуміє: якщо щось піде не так, саме йому доведеться рятувати ситуацію. А найманий керівник іноді думає інакше: «Якщо я щось зіпсую, власник виправить».

І справді, дуже часто власник змушений рятувати компанію. Це відбувається і у великих, і в малих бізнесах. Наприклад, у великій компанії стався приліт. Хто займається відновленням? Хто шукає гроші? Хто знаходить програми підтримки? Хто вирішує, як продовжувати роботу? Дуже часто це власник.

А тепер щодо співробітників, які чекають вказівок. Вони чекають вказівок, тому що вони підлеглі. Люди, які хочуть самостійно ухвалювати всі рішення, часто стають підприємцями. А ті, хто приходить працювати найманими співробітниками, нерідко роблять це саме тому, що не хочуть брати на себе всю відповідальність за власний бізнес.

Звичайно, бувають дуже ініціативні працівники. Але я багато разів спостерігала, як такі люди приходять у компанію, навчаються, розбираються, як усе працює, а потім ідуть створювати власний бізнес. Це один зі способів навчитися підприємництва. Можна навчатися в університеті або бізнес-школі, але там переважно дають теорію. А практику людина отримує або в бізнес-спільнотах, або безпосередньо працюючи в чужому бізнесі.

Тому не потрібно очікувати ініціативи від людей, які поки що не готові її проявляти. Але в класичному менеджменті є поняття рівнів зрілості співробітників. Люди проходять певні рівні розвитку. І справжня відповідальна ініціатива з’являється на третьому та четвертому рівнях зрілості. На першому й другому рівнях людина переважно турбується про себе. А на третьому й четвертому починає турбуватися про компанію, про бізнес, про загальний результат.

І завдання керівника — допомогти співробітнику пройти цей шлях. Є конкретна технологія, яка дозволяє піднімати людей за рівнями зрілості. Ми навчаємо цього в онлайн-курсі «Управління людьми через мотивацію».

Це своєрідний освітній серіал із п’яти сезонів, у кожному з яких по п’ять серій. Загалом 25 уроків тривалістю приблизно 15–20 хвилин. До кожного уроку є практичне завдання, яке стосується безпосередньо людей у вашій команді. За бажанням можна замовити супровід куратора й отримувати зворотний зв’язок. У цьому курсі поєднано класичний менеджмент із психологією управління людьми.

– Управління під час стресу та перевантаження. Війна, емоційне виснаження, кадровий дефіцит і збільшення навантаження безпосередньо впливають на продуктивність команд. Як керівнику підтримувати дисципліну, відповідальність і результативність, водночас не доводячи співробітників до вигорання?

Я знову повернуся до людей, які працюють у надзвичайно складних умовах. Я не чула скарг на вигорання від лікарів, яких знаю. Дуже рідко чую про вигорання від власників бізнесу. І зазвичай це відбувається тоді, коли в них щось не виходить.

Тому в мене є таке спостереження: причина вигорання не завжди у великому навантаженні. Дуже часто вона пов’язана з відсутністю результату. Коли людина працює, але не отримує результату, їй потрібно якось пояснити собі, чому так відбувається. І тоді з’являються виправдання, зокрема розмови про вигорання.

Що стосується стресу, то він був, є і буде завжди. Ми часто говоримо, що зараз живемо під надзвичайним тиском. Але я багато спілкувалася з людьми, які працюють у Європі. Вони теж перебувають під тиском: податковим, мовним, соціальним. Люди, які живуть в Америці, стикаються з політичним, економічним тиском, високими вимогами. Тиск є всюди. І, на мою думку, він лише посилюватиметься.

Коли я чую: «Ось почекаю, поки настануть кращі часи», мені хочеться запропонувати людині озирнутися назад. У 2020 році нам здавалося, що настав кінець світу. Але потім прийшов 2022-й. До цього ми думали, що найскладнішим був 2014 рік. А перед ним — 2008-й. А ще раніше — 2000-й. Якщо подивитися на ці кризи, можна побачити, що вони відбуваються дедалі частіше.

Тому потрібно прийняти, що напруга була, є і буде. А ось перевантаження — це вже інше питання. Якщо людина не вміє розраховувати власні ресурси, не вміє навчатися, не готова опановувати нові технології, вона постійно відчуватиме перевантаження.

Візьмімо хоча б штучний інтелект. Іноді, коли я бачу нові можливості AI, я просто щаслива. Я відчуваю величезне натхнення й думаю: «Нічого собі, як це круто!» А іноді я сама відчуваю перевантаження, тому що складність нових можливостей настільки велика, що в мене буквально голова йде обертом.

Але це не означає, що я не можу цьому навчитися. Я можу сказати собі: «Ні, це занадто складно, я не зможу». І тоді почнеться моє перевантаження. А можу сказати інакше: «Добре. Технології розвиваються дедалі швидше. Отже, я повинна навчатися щодня».

Саме тому я вважаю надзвичайно важливим правильне управління власним часом. У нас є тренінг «Тайм-менеджмент Квест. Тактика», де ми впроваджуємо технологію прицільного тайм-менеджменту. Це не просто планування часу. Це система використання часу для досягнення власних цілей.

У цій системі є обов’язкові елементи. Наприклад, щоденне навчання — одна година. Ми буквально вимагаємо від людей навчатися щодня. Далі — обов’язкове спілкування з рідними. Щонайменше одна година на день. Це не означає, що не можна більше. Але година повинна бути обов’язково. Так само в систему включено обов’язковий відпочинок і сон. Ми навчаємо людей планувати відпочинок і буквально змушуємо їх відпочивати.

Виявляється, дуже багато речей доводиться вимагати від людей, щоб вони навчилися жити гармонійно. І коли ми протягом 21 дня допомагаємо їм впроваджувати ці правила, спочатку вони опираються, а потім говорять: «Щиро дякуємо! Ви впровадили тайм-менеджмент у наше життя».

Тому тим, хто хоче навчитися працювати без постійного перевантаження, я рекомендую наш тренінг із прицільного тайм-менеджменту. Це формат групового коучингу. Ви працюєте в групі з іншими людьми, але без зайвої теорії. Це схоже на тренажерний зал: ви приходите й працюєте над власними завданнями. Щодня поруч є інструктор, який допомагає вам правильно застосовувати технологію.

– Роль керівника. Наскільки результативність команди залежить від особистості керівника? Які управлінські компетенції сьогодні стають критично важливими для власників бізнесу, CEO та керівників підрозділів?

Найважливіша управлінська компетенція сьогодні — це вміння домагатися результату. У деяких бізнесах це досить просто, тому що результат легко визначити. Наприклад, людина будує будинок і кладе цеглу. Ми можемо встановити норму — умовно сто цеглин на день. І зрозуміло, що саме потрібно рахувати.

Але в інших бізнесах визначити результат набагато складніше. Уявімо продавця у квітковому бутику. Керівник говорить йому: «Ти повинен продавати десять букетів на день». А продавець відповідає: «Як я можу продати десять букетів, якщо до магазину прийшли тільки двоє людей? Ви спочатку приведіть мені покупців».

Але якщо керівник приведе багато покупців, продавець може сказати: «Як я можу нормально працювати, коли тут така штовханина?» Тому керівник повинен дуже добре розуміти, за що саме він платить гроші.

Можливо, продавцю у квітковому бутику платять за те, щоб він приємно спілкувався з клієнтами, підтримував красу в магазині, створював відповідну атмосферу, забезпечував якісне обслуговування. А завдання власника — організувати маркетинг, забезпечити потік покупців, наявність квітів і всі необхідні умови для продажу.

Візьмімо інший приклад — стоматологічну клініку. У лікаря є конкретний продукт, який можна визначити й порахувати через його робочий розклад. Але хто повинен забезпечити лікаря пацієнтами? Знову власник.

Лікар відповідає за якість своєї роботи й задоволеність пацієнтів. Адміністрація повинна турбуватися про те, щоб пацієнти приходили регулярно, щоб вони записувалися на наступні прийоми, отримували необхідні послуги. Власник повинен забезпечити лікаря обладнанням, комфортними умовами та всім необхідним для роботи. І тільки тоді можна вимагати від лікаря конкретного результату.

Тому керівнику потрібно дуже добре розуміти, як влаштований його бізнес, із чого він починається і хто за що відповідає. Дуже часто власники вважають, що головне вузьке місце компанії — це маркетинг або продажі. Іноді це справді так. Але якщо подивитися глибше, усе починається із системи управління. Саме керівник повинен побудувати таку систему, у якій люди зможуть нормально працювати й створювати необхідні результати.

– Практичні інструменти. На основі вашого досвіду роботи з компаніями, які управлінські зміни найшвидше впливають на ефективність команди? Чи можете поділитися конкретним прикладом, коли зміна підходу до управління допомогла бізнесу підвищити відповідальність або результативність співробітників?

Якщо людина не хоче бути відповідальною, жодні інструменти не допоможуть. Але якщо людина хоче бути відповідальною, а система дозволяє їй залишатися безвідповідальною, то вона, найімовірніше, такою і залишиться. Тому що люди зазвичай обирають найлегший шлях.

Саме тому я вважаю, що насамперед потрібно впроваджувати систему ключових показників діяльності. Людина повинна знати, який кінцевий продукт від неї очікують і скільки цього продукту вона повинна створювати. Причому дуже важливо правильно визначити сам кінцевий продукт. Тому що можна сформулювати його неправильно, співробітник сумлінно вироблятиме те, що ви від нього вимагаєте, але доходи компанії не зростатимуть і ситуація в бізнесі не покращуватиметься.

Наведу два приклади з нашої практики. У BogushTime є практичний курс із налаштування продуктивності. Ми називаємо його реаліті-тренінгом, тому що навчання відбувається безпосередньо на робочих місцях співробітників. Програма триває п’ять днів, по дві години щодня. Люди перебувають на своїх робочих місцях, а тренер-інструктор працює з ними онлайн через Zoom.

Він проводить навчання, дає завдання, а співробітники одразу виконують їх стосовно власної роботи. Наприклад, ми навчаємо правильно ставити завдання. І люди відразу складають перелік своїх робочих завдань на день. Потім вони вчаться розраховувати час, враховувати форс-мажори, визначати пріоритети. Усе це вони застосовують безпосередньо до своєї посади. Заняття можуть проходити на початку робочого дня, щоб потім люди виконували складені плани. Або наприкінці дня, коли вони планують роботу на завтра.

Перший приклад. Ми проводили таке навчання в одній компанії. На другий день власник подивився на завдання, які ставили собі його співробітники, особливо ключові працівники. Він був просто шокований. Він не міг повірити, що люди планують саме такі завдання.

Я сказала йому: «Зачекай. Зараз ми навчаємо їх правильно ставити завдання. А вже потім будемо дивитися, чи правильні завдання вони собі ставлять». І ми продовжили навчання. До п’ятого дня люди вже навчилися враховувати форс-мажори, розраховувати час, визначати пріоритети й правильно планувати власну роботу. Власник був щасливий. І співробітники теж.

За винятком однієї людини. Цей співробітник категорично заявляв, що все це маячня, нічого не працює й жодного сенсу в навчанні немає. А через пів року з’ясувалося, що ця людина крала в компанії. Її звільнили з великим скандалом.

Другий приклад. Ми проводили такий самий тренінг в іншій компанії. Перший день проходив нормально, доки ми не дійшли до домашнього завдання. Завдання було дуже простим: скласти перелік своїх робочих завдань на сьогодні й відправити його керівнику, щоб той знав, чим співробітник планує займатися.

І тут почався неймовірний опір. Працівники влаштували скандал. Вони скаржилися, що над ними знущаються, що їх змушують робити щось неприйнятне. Потім вони цілий день ходили до директора зі скаргами й фактично не працювали. І власник ухвалив рішення зупинити навчання. Він не наважився сказати: «Ні, ми продовжуємо. Це правила нашої компанії, і ви повинні їх виконувати».

Відтоді минуло приблизно півтора року. І сьогодні ми можемо порівняти результати цих двох компаній. У першій компанії звільнили лише одного співробітника — того, про якого я розповідала. Решта людей продовжили працювати. Більше того, вони вже перейшли до використання штучного інтелекту в управлінні компанією. У них AI працює як експерт, консультант, як інструмент для всієї команди. Компанія отримує результати від його використання.

А власник може дозволити собі регулярно їздити за кордон на відпочинок. Приблизно раз на квартал він виїжджає на два-три тижні. Тому що компанія працює. Керівники працюють. Система працює.

А що відбувається в другій компанії? Власник постійно скаржиться. Люди приходять і звільняються, не передають інформацію, не дотримуються домовленостей. Вони намагалися впроваджувати штучний інтелект, але співробітники ним не користуються, не надають необхідних даних. Виникають ситуації, коли працівники забирають клієнтів компанії. І бізнес поступово рухається вниз.

Чому? Тому що в певний момент власник не наполіг на тому, щоб люди працювали за правилами компанії, а не так, як їм самим хочеться. Ось два приклади, які дуже добре показують, наскільки багато залежить від управлінських рішень.

– Стратегія управління на 2027 рік. Які головні виклики в управлінні персоналом постануть перед українським бізнесом у 2027 році? Що ви порадили б власникам компаній змінити вже сьогодні, щоб сформувати сильну, самостійну та результативну команду?

Моя головна рекомендація — впроваджувати штучний інтелект на корпоративному рівні. Не просто дозволяти окремим співробітникам користуватися AI, а створювати єдине корпоративне середовище, у якому штучний інтелект стає повноцінним робочим інструментом, фактично членом команди.

Потрібно створювати проєктні команди, у яких люди працюватимуть разом і використовуватимуть AI для виконання спільних завдань. Чому це так важливо? Тому що штучний інтелект надзвичайно прискорює робочі процеси. І люди, які не здатні швидко реагувати на зміни, починають тягнути компанію назад.

Сьогодні співробітникам необхідно постійно навчатися. І компанія повинна взяти на себе відповідальність за навчання людей роботі зі штучним інтелектом. Якщо кожен співробітник навчається самостійно, якщо в компанії немає єдиної політики використання AI для потреб бізнесу, а не лише для особистих завдань, виникає хаос. Люди починають рухатися в різні боки.

Подивімося хоча б на популярні AI-платформи. Що краще — ChatGPT, Claude чи Gemini? Немає однієї найкращої платформи. Вони всі різні. Люди, які добре розуміються на штучному інтелекті, часто використовують декілька платформ. Вони говорять: «Оцю я використовую для одних завдань, цю — для інших, а цю — для третіх». Я сама користуюся різними платформами.

Але коли ми говоримо про корпоративне використання, власник і керівник повинні обрати одну основну платформу, яка стане базовим середовищем для роботи компанії. Це схоже на те, як свого часу компанії обирали CRM. На ринку було багато різних систем. Але кожна компанія повинна була обрати ту, у якій працюватиме її команда. Хтось обрав одну CRM, хтось іншу. Зі штучним інтелектом зараз відбувається те саме.

Наприклад, компанія може обрати середовище Microsoft, у якому також є інструменти AI. Але потрібно розуміти, що це ліцензійне програмне забезпечення. За нього потрібно платити, а для використання всіх можливостей необхідно навчатися. І це теж нормальний шлях. Головне — щоб у компанії було єдине корпоративне середовище.

Тому мій прогноз на 2027 рік такий: компанії почнуть активно створювати корпоративні AI-середовища для управління бізнесом і людьми. І дуже важливо, щоб хоча б команда керівників поступово перетворювалася на команду проєктного менеджменту, яка працює разом, використовує спільні інструменти та штучний інтелект для досягнення результатів. Саме в цьому я бачу один із головних напрямів розвитку управління компаніями у 2027 році.

Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!

Читайте також
17 Листопада 2026 року - 13:20
В Україні можуть кардинально переглянути систему державної підтримки сімей із...
15 Листопада 2026 року - 10:15
Міністерство оборони України продовжує роботу над законопроєктом, який має врегулювати...
12 Листопада 2026 року - 13:19
Українців чекає чергова хвиля аномального тепла, яка принесе температури, більше...
8 Листопада 2026 року - 11:15
Українські заклади вищої освіти можуть опинитися під посиленим контролем через...