Сплатити штраф значно простіше, ніж повернути його назад. Щойно кошти потрапили до бюджету, банківська логіка закінчується і починається бюджетна процедура: платіж потрібно знайти, правильно ідентифікувати платника та підтвердити підставу для повернення. Для помилково або надміру зарахованих коштів може бути достатньо правильно оформленої заяви, тоді як скасування вже сплаченого штрафу в окремих випадках веде до іншої процедури, включно із судовою. На практиці саме ця різниця визначає, чи повернуться кошти на рахунок, чи справа піде на нове коло листування.
З чого починається повернення
Перший крок: визначити підставу для повернення. Порядок Мінфіну №787 регулює випадки, коли кошти були помилково або надміру зараховані до бюджету. Якщо один штраф сплачено двічі, йдеться про надміру зараховані кошти. Якщо платіж пішов за неправильним видом доходу або до іншого бюджету, це вже помилкове зарахування. У таких ситуаціях окреме рішення суду для підтвердження самої платіжної помилки не потрібне.
Інша логіка діє, коли оскаржується сам штраф. Для окремих видів стягнень, зокрема адміністративно-господарських, важливо, чи була постанова чинною на момент сплати. Якщо кошти перерахували за чинною постановою, а суд скасував її пізніше, такий платіж може вже не підпадати під механізм Порядку №787. Тоді подальший порядок повернення залежить від виду стягнення, обставин сплати та підстав, що виникли після скасування постанови.
Після цього потрібно визначити орган, який контролює відповідне бюджетне надходження. Звернення безпосередньо до Казначейства процедуру не запускає. Спочатку платіж перевіряє контролюючий орган і формує подання, після чого Казначейство проводить повернення. Хто саме відповідає за конкретний платіж, визначає постанова Кабміну №106 за кодами бюджетної класифікації. Тому перед зверненням варто звірити постанову про штраф, квитанцію, отримувача, рахунок і код бюджетної класифікації.
Де найчастіше виникають помилки
Наступний критичний момент: хто саме є платником у документах. Штраф може фактично оплатити родич, кошти підприємства може перерахувати директор, а банківський документ здатен містити окремо платника, фактичного платника та особу, за яку здійснювалася оплата. Для повернення вирішальним стає документальне оформлення операції, а не побутове пояснення, хто фактично вніс гроші.
Співрозмовник редакції у державному секторі навів показовий випадок: із заявою звернулася фізична особа, хоча платником за платіжними документами було підприємство. Те, що заявник очолював цю компанію, не змінювало статусу платежу. Звернення потрібно було оформлювати від юридичної особи. Водночас інтереси платника може представляти уповноважена особа, якщо її повноваження належним чином підтверджені. Тому перед поданням документів варто звірити платника, суму, бюджетний рахунок та призначення платежу. За словами чиновника, саме невідповідності в цих даних часто змушують додатково шукати операцію або переоформлювати документи.
Порядок №787 формальний і щодо самої заяви. У ній зазначають дані платника, необхідні ідентифікаційні реквізити, адресу, суму повернення, причину, інформацію про банк або іншого надавача платіжних послуг та рахунок отримувача. До заяви додається документ, що підтверджує перерахування коштів до бюджету. Якщо старий рахунок уже закритий, це саме по собі не позбавляє можливості отримати повернення: у заяві зазначають актуальні реквізити рахунку отримувача. Цю практику окремо підтвердив і співрозмовник редакції.
Якщо штраф уже потрапив до виконавця
Після примусового стягнення маршрут повернення ускладнюється. Кошти спочатку проходять через виконавче провадження, а вже потім відповідну суму до бюджету перераховує державний або приватний виконавець. Тому квитанція про списання грошей з рахунку боржника може не підтверджувати саме бюджетний платіж. Для повернення іноді потрібно встановити реквізити операції, якою виконавець фактично перерахував штраф до бюджету. Саме на цю деталь окремо звернув увагу співрозмовник редакції.
Важливо також розділяти сам штраф, витрати виконавчого провадження та плату за примусове виконання. Для державної виконавчої служби виконавчий збір становить 10% суми, що підлягає примусовому стягненню. Для приватного виконавця діє інша правова конструкція, основна винагорода. Тому загальну суму, списану з рахунку, некоректно автоматично вважати одним штрафом.
Окремий маршрут виникає, якщо постанову про застосування штрафу скасували вже після сплати. Якщо на момент платежу вона була чинною, такі кошти можуть не вважатися помилково або надміру зарахованими за Порядком №787. У такому випадку повернення може вимагати звернення до суду як за коштами, підстава для утримання яких згодом відпала. Тому після виконавчого провадження спочатку потрібно визначити вид штрафу і юридичну підставу повернення, а вже потім обирати процедуру.
П’ять робочих днів у Порядку №787 також не означають повернення коштів через п’ять днів після першої заяви. Це строк казначейського етапу після отримання належного подання від контролюючого органу. Якщо дані потрібно уточнювати або на відповідному рахунку недостатньо коштів, процедура триватиме довше. Універсального строку в 30 або 60 днів для звернення за таким поверненням сам Порядок №787 не встановлює.
Отже, перед зверненням потрібно встановити чотири речі: підставу для повернення, платника, платіж, яким кошти потрапили до бюджету, та орган, що контролює це надходження. Якщо штраф проходив через виконавця, до цього ланцюга додається ще один платіж. Саме від правильно визначеного маршруту коштів залежить подальша процедура.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
