Статистичні звіти малюють майже оптимістичну картинку: інфляція повільно ковзає вниз, НБУ говорить про контроль над цінами, прогнозні траєкторії виглядають дисципліновано. У той самий час середній чек у супермаркеті поводиться інакше, а оренда, послуги й медицина з’їдають більшу частину доходу. Виникає класичний конфлікт двох реальностей: інфляція за індексом споживчих цін та інфляція за відчуттями гаманця. Логіка тут суто економічна: різна структура витрат, різні ваги категорій у кошику, різна вразливість до шоків. Спробуємо розкласти грудень 2025 року так, як дивиться на нього статистика, і так, як формує його бюджет звичайне українське домогосподарство.
Інфляція за індексом і за гаманцем
Картина останніх 14 місяців виглядає досить стрімко: від 8,6–9% р/р восени 2024-го до піку 15,9% у травні 2025-го, а потім до повернення в зону близько 9% у листопаді. Прогнозовано грудень заходить у відносно м’які однорозрядні цифри, що для макроекономіста сигналізує керованість процесу й ефект жорсткої політики НБУ через ставку, валютні інтервенції та синхронізоване з партнерами фінансування бюджету. Для домогосподарств ця сама траєкторія означає іншу реальність: спочатку хвиля шоків по продуктах, енергоресурсах і послугах підтягує цінову планку вгору, а далі інфляція сповільнюється вже на новому рівні, де середній чек, оренда й візит до лікаря фіксують іншу базу витрат. У цьому розриві між формальною стабілізацією та «новою нормою» сімейного бюджету й виникає відчуття, що графік заспокоївся, а ціни й далі живуть у власному стресі.
Продуктовий кошик: інфляція низьких доходів
Ще до повномасштабної війни продуктовий кошик типового українського домогосподарства займав близько 40% сімейного бюджету. Гуманітарні дослідження за 2022 рік говорять про діапазон 41–48% місячних витрат на їжу в багатьох родинах, особливо у вразливих та прифронтових регіонах. Тобто базова конфігурація вже виглядала жорстко: майже половина доходу йшла на харчі ще до великої хвилі інфляційних шоків 2025 року.
Як тільки ціни на продукти перейшли у двозначні темпи, конструкція сімейного бюджету перетворилася на пастку. У жовтні 2025 року ціни на харчі в Україні були в середньому на 15,6% вищі, ніж роком раніше, тоді як у єврозоні продовольча інфляція (food, alcohol, tobacco за HICP) становила близько 2,5% р/р. Для родини, що витрачає 40–50% бюджету на їжу, кожен додатковий відсоток зростання цін по продуктах відчувається значно сильніше за будь-які коливання в категоріях техніка, одяг чи розваги. За оцінками останніх років, доступність їжі для українських домогосподарств погіршується: інфляція, війна та сезонні стрибки цін поступово виштовхують частину сімей у зону, де доводиться урізати раціон або переходити на дешевші, менш якісні продукти. У результаті продуктовий кошик працює як окремий інфляційний режим для низьких і середніх доходів: бюджет виглядає як одна велика стаття «їжа», приправлена подвійними цифрами інфляції.
Послуги, оренда й медицина: повзучий, але стійкий тиск
Наступний блок б’є по бюджету так само боляче, як продуктовий кошик: оренда житла, транспорт, медицина, освіта, страхування. Жовтневий звіт НБУ говорить про підвищений фоновий інфляційний тиск у секторі послуг, а річні темпи для цієї групи товарів і сервісів тримаються на рівні більше 10% за оцінками регулятора. У єврозоні подібну картину ловлять через гармонізований індекс HICP з різними вагами витрат для різних груп домогосподарств; українська реальність підпадає під ту саму логіку — усе вирішує те, скільки у вашому кошику послуг, і скільки товарів. Тарифи на газ, тепло й гарячу воду заморожені, тому загальний індекс виглядає м’якшим, ніж відчуття після сплати рахунків. Водночас тютюн, окремі транспортні й медичні послуги регулярно виходять у двозначну зону зростання цін, тож «сервісна» частина інфляції поводиться значно агресивніше, ніж здається з агрегованого показника.
Ринок оренди живе у власній фізиці: попит, пропозиція, релокація, нерви, черги на однокімнатні. Тут працює суцільна ринкова математика, без захисної «подушки» заморожених тарифів. Для міської родини, у якої продукти вже забирають до половини бюджету, оренда легко додає ще 20–30% витрат. У такій конфігурації кожне переглядання ставки створює свій приватний «індекс інфляції житла»: формально ціни зростають на кілька відсотків, а фактично змінюється все рівняння сімейного бюджету.
Соціальний вимір: від статистики до харчової безпеки
Фінальна частина пазла — соціальні наслідки. Гуманітарний план ООН на 2025 рік говорить про приблизно 5 мільйонів людей у продовольчій небезпеці в Україні, тобто істотну частку населення країни. Для цих родин офіційна «дев’ятка» по інфляції перетворюється з технічного показника на питання, чи вистачить на базовий раціон до кінця місяця. Гроші йдуть у першу чергу на їжу, далі — на комірне, транспорт, мінімальну медицину; усе інше переходить у режим «колись потім». У такій конфігурації кожен додатковий відсоток зростання цін по продуктах, дорозі до роботи чи орендній платі означає конкретні скорочення: менше м’яса, дешевші продукти, відкладені візити до лікаря, економія на одязі та освіті.
Звідси розрив між офіційним уявленням про інфляцію та тим, що відчуває гаманець. Статистика фіксує середню температуру по економіці, тоді як кожне домогосподарство живе у власному мікрокліматі з великою вагою продуктів, послуг, оренди й медицини. Для сімей з таким профілем витрат інфляція завжди на кілька поділок вища за офіційну, тому графік у звіті виглядає вже спокійно, а внутрішній стан бюджету залишається нервовим. У результаті країна отримує два паралельні виміри цін: один для макроекономічних презентацій, другий для холодильника й платіжок, і саме другий визначає рівень довіри до держави, відчуття справедливості та готовність суспільства витримувати довгу війну.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
