Як виглядає енергетика країни, що адаптується в режимі постійної турбулентності? Хто споживає найбільше, звідки надходить критично важлива електроенергія, чому сонце досі залишається запасним гравцем, і як змінюється структура генерації у відповідь на загрози? Нижче — аналітичний огляд ключових зрушень в енергетичному балансі України 2025 року, з цифрами, джерелами та перспективами.
Розподіл споживання: деякі цифри
Структура енергоспоживання — це завжди дзеркало глибших зрушень в економіці. В українському випадку воно чітко відбиває трансформацію, яка триває другий рік поспіль. Центр тяжіння перемістився: тепер головний енергоспоживач — не індустріальні гіганти, а житловий сектор.
За даними НЕК «Укренерго», з початку 2025 року домогосподарства забезпечили 36,8% загального електроспоживання країни. Водночас промислове споживання скоротилося майже вдвічі у порівнянні з довоєнними показниками — як реакція на втрату потужностей, логістичні обмеження та загальну рецесію.
Це не тимчасовий дисбаланс — це нова енергетична конфігурація. Там, де раніше гули трансформатори для машинобудування, тепер працюють бойлери, кондиціонери та резервні генератори. У новому розподілі споживання кожна квартира стала стратегічною одиницею енергетичної системи.
Імпорт електроенергії: нові горизонти
Імпорт електроенергії перетворився з резервного інструмента на ключовий елемент стабілізації енергосистеми. На тлі зростаючого навантаження, викликаного сезонними піками та ушкодженнями генерації, Україна активізувала зовнішні постачання, чітко інтегруючись у європейський енергопростір.
У лютому 2025 року обсяг імпорту склав 244 тис. МВт·год, що на 30% більше, ніж у січні. У березні імпорт зріс ще на 11%, сягнувши 272 ГВт·год. Основну частку покрили Угорщина та Словаччина — 35% та 30% відповідно, виступаючи як стратегічні енергетичні партнери в умовах обмеженої власної генерації.
Цей вектор імпортозалежності — не ознака слабкості, а прояв адаптивності. Україна продовжує нарощувати технічні можливості перетоків через міждержавні з’єднання, що дозволяє гнучко реагувати на дефіцити, збалансовувати систему в реальному часі та утримувати стабільність навіть під тиском.
Децентралізація: новий підхід до енергетики
Централізовані гіганти вже не гарантують безпеки. Кілька точних ударів — і цілі області занурюються в темряву. В умовах нової воєнно-енергетичної реальності ставка зроблена на фрагментацію: замість кількох вузлів — сотні автономних точок генерації.
Після втрати близько 9 ГВт потужностей, Україна формує мережу стійкості з 200–500 малих ТЕЦ потужністю 5–10 МВт кожна. Локальні станції — мобільні, захищені, здатні швидко відновлювати роботу навіть після атаки.
Такий підхід дозволяє знизити навантаження на магістральну інфраструктуру, мінімізує втрати в розподілі й робить енергосистему менш вразливою до шоків. У мові інженерів це називається “гнучка генерація”. У мові стратегів — “відповідь на асиметричні загрози”. У мові громадян — світло у вікні.
Нова ядерна ера
Втратити флагман ядерної генерації — виклик, який змінює масштаб мислення. Україна відповіла рішуче: активувала проєкт із запуску двох реакторів типу ВВЕР-1000, придбаних у Болгарії після багаторічної консервації на майданчику «Белене».
Ці установки інтегрують у Хмельницьку АЕС, що дозволить додати 2 ГВт потужності до національної системи — вагома компенсація за тимчасово втрачену Запорізьку станцію. Рішення вже затверджене Верховною Радою, а президент Володимир Зеленський охарактеризував його як «важливий крок до енергетичної безпеки».
Енергоефективність: виклики та перспективи
Українські будинки й досі “витрачають” тепло, як у XX столітті — щедро, хаотично й надмірно. У середньому — 163 кВт·год/м² на рік, тоді як у більшості країн ЄС цей показник у 2–3 рази нижчий.
Термомодернізація — одна з найслабших ланок енергетичної політики. Поточний темп — 0,1% житлового фонду на рік, що виглядає мікроскопічно на фоні масштабів проблеми. Уряд декларує ціль зменшити кінцеве споживання енергії в будівлях на 15% до 2030 року, однак без масового запуску програм з модернізації — це залишиться на рівні стратегії, а не реальності.
Відновлювані джерела: потенціал та реальність
Сонце світить щодня, а енергосистема досі майже не ловить цей ресурс. Частка відновлюваних джерел в українському енергобалансі залишається мізерною — менше 5%, попри потенціал, який змушує перераховувати калькулятор.
За оцінками дослідження 2024 року, потенціал дахових сонячних панелей в Україні сягає 238,8 ГВт, а річне виробництво — до 290 ТВт·год. Це цифри, що можуть перевернути структуру генерації, вивести житловий сектор на роль мікрогенератора, змінити логіку енергоспоживання з пасивної на активну.
Поки ці гігабати існують лише на папері. Але у світі, де кожен кіловат має стратегічну вагу, така недооцінка потенціалу — розкіш, яку економіка енергодефіциту дозволити собі не може.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
