Коли в країні бракує людей, працювати доводиться тим, хто ще тримається — іноді на межі можливостей. Багато українців залишаються в системі, змінюють професії, адаптуються, працюють онлайн. Але низькі зарплати, брак підтримки і хронічне перенавантаження поступово відштовхують навіть найстійкіших.
Україна 2025 року стоїть на межі кадрового колапсу. Причини криються не лише у війні: роботодавці, замість переосмислення підходів і реальних інвестицій у людей, продовжують шукати працівників старими методами, що давно втратили ефективність. Про цю кризу говорять нечасто. Безпека закономірно виходить на перший план, проте замовчування має високу ціну. Проблема наростає, як снігова куля, і першими її тиск відчувають ті, хто ще тримає на собі економіку.
У таких умовах держава має взяти на себе роль рушія змін і запропонувати системні рішення.
У цій статті ми окреслили лише частину фактів. Проте навіть побіжний погляд на ситуацію показує: масштаб проблеми вимагає негайних дій.
Український ринок праці: де ми зараз?
У 2025 році на підконтрольній території України проживає близько 31 мільйона людей. З них працездатного віку (за оцінкою Мінекономіки України) — приблизно 16 мільйонів. При цьому реальна активна робоча сила складає всього 10,5–11 мільйонів осіб, адже значна частина громадян або мобілізована, або втратила робочі місця через руйнування підприємств.
Критичний дефіцит кадрів спостерігається у таких сферах:
- Будівництво: понад 35% вакансій залишаються незакритими
- Медицина: кожна четверта лікарня працює на мінімальному складі персоналу
- Аграрний сектор: очікується брак до 40% працівників до кінця 2025 року
- Логістика та транспорт: катастрофічна нестача водіїв вантажного транспорту — понад 28% вакантних місць
Така ситуація створює реальність, у якій нормальне функціонування стає майже неможливим. Для розуміння масштабів достатньо уявити:
Уявіть школу на тисячу учнів, де працює лише половина викладачів — і кожен змушений одночасно вести заняття для кількох класів, розриваючись між потребами дітей і фізичними можливостями.
Що було десять років тому?
У 2015 році населення України (без урахування тимчасово окупованих територій) складало близько 42,5 мільйона людей
Працездатних було понад 22 мільйони осіб. Тоді:
- Сфера послуг забезпечувала зайнятість понад 60% робочої сили.
- Промисловість утримувала близько 20% працівників.
- Сільське господарство давало роботу приблизно 15% зайнятого населення.
Дефіцит кадрів тоді існував точково — наприклад, у високотехнологічних галузях або в сільських медичних установах. Проте системної кризи, коли бракує буквально всіх — від тракториста до ІТ-архітектора, не було.
Чому ми опинилися в цій кризі?
Причини кадрового шоку можна розкласти по полицях:
- Масова еміграція: з 2022 року Україну залишили понад 6 мільйонів осіб
- Загибель людей: війна забрала життя сотень тисяч українців.
- Мобілізація: сотні тисяч працюючих чоловіків перебувають у Збройних силах.
- Зниження народжуваності: у 2024 році в Україні народилося на 32% менше дітей, ніж у 2021 — дефіцит майбутньої робочої сили.
- Професійний вигорання: багато спеціалістів змінили професію або залишили ринок через психологічне виснаження.
Якщо уявити економіку як будівлю, то зараз у неї не вистачає цілих поверхів, а не окремих цеглин.
Як поводяться роботодавці зараз — і чому це катастрофа
Попри очевидний кадровий голод, одна з головних проблем залишається незмінною: це поведінка роботодавців. Саме їхня пасивність і небажання змінювати підходи поглиблюють кризу. Із кожним роком ситуація стає дедалі трагічнішою.
Серед основних помилок бізнесу сьогодні:
1. Формальні “плюшки” замість реальної підтримки.
2. Роботодавці часто обмежуються поверхневими заходами — сертифікатами на каву чи безкоштовними вебінарами, тоді як працівники очікують реального підвищення заробітної плати, розвитку кар’єри та стабільності.
3. Ігнорування гнучких форматів праці. Попри успішний досвід європейських компаній, багато українських роботодавців вперто відмовляються переходити на гнучкий графік, часткову зайнятість або гібридну/онлайн роботу, втрачаючи потенційних кандидатів.
4. Небажання інвестувати у корпоративну культуру. Замість побудови довіри й залучення команди, керівництво нерідко створює атмосферу страху та недовіри, що призводить до високої плинності кадрів.
5. Відсутність прозорості у розвитку кар’єри. Працівники не бачать реальних шляхів просування, що змушує їх шукати можливості в інших компаніях або за кордоном.
6. Недооцінка ментального здоров’я працівників. Психологічне виснаження давно стало однією з головних причин звільнень, але більшість роботодавців досі ігнорує необхідність підтримки добробуту команди.
Що повинні робити роботодавці і держава
Як мають змінитися роботодавці
- Пропонувати реальні конкурентні зарплати, які відповідають навантаженню і рівню відповідальності.
- Забезпечити прозорі умови праці та підтримку розвитку кар’єри — з чітким баченням можливостей для кожного співробітника.
- Створювати психологічно безпечне середовище для команди, де працівники відчувають повагу, а не страх.
- Інвестувати у навчання, перекваліфікацію та професійне зростання без відкладання “на потім”.
- Перейти від моделі “працівник як ресурс” до моделі “працівник як партнер” — змінити саму філософію управління людьми.
Що повинна зробити держава
- Податкові пільги для бізнесу, що працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб і ветеранів.
- Субсидії на перепідготовку у стратегічних галузях (за моделлю програми Reskilling Ukraine 2025).
- Розвиток онлайн-робочих місць для українців за кордоном: ІТ, креатив, дистанційні сервіси.
- Соціальні гарантії для молодих спеціалістів: житло, медстрахування, підтримка сімей.
- Гранти для ветеранів та ВПО на створення бізнесу і нових робочих місць.
- Інвестиції у навчання керівників малого і середнього бізнесу, щоб підвищити ефективність управління.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
