В Україні досі діє єдиний тариф на комунальні послуги для всіх категорій населення — незалежно від рівня доходу, майнового стану чи соціального статусу. Це означає, що мільйонер у заміському маєтку та пенсіонер у хрущовці платять однакову ціну за газ, воду, електроенергію та тепло. Така модель, запроваджена ще у 2000-х роках, дедалі частіше критикується як економічно неефективна та соціально несправедлива.
За словами експертів, єдиний тариф не враховує реальної платоспроможності населення. У результаті держава змушена щороку витрачати мільярди гривень на субсидії, які частково покривають витрати навіть заможних домогосподарств. За оцінками Міністерства фінансів, до 20% бюджетних коштів на компенсацію тарифів потрапляють до родин, які не потребують допомоги.
Водночас міжнародні партнери України, зокрема МВФ та Світовий банк, наполягають на реформі тарифної політики. Вони рекомендують перейти до адресної підтримки — коли держава компенсує витрати лише тим, хто справді не може платити ринкову ціну. Такий підхід дозволив би зменшити навантаження на бюджет і зробити систему більш справедливою.
Втім, впровадження диференційованих тарифів стикається з низкою викликів. По-перше, це політично чутливе питання — будь-яке підвищення цін викликає суспільне невдоволення. По-друге, для адресної допомоги потрібна точна база даних про доходи громадян, а цифровізація соціального реєстру ще не завершена. По-третє, частина еліт, які користуються пільговими умовами, не зацікавлена у зміні системи.
Нагадаємо, Уряд поки що не озвучив конкретних термінів переходу до нової моделі. Проте у проєкті бюджету на 2026 рік уже закладено скорочення загальних субсидій на комунальні послуги — це може стати першим кроком до реформування тарифної політики.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
