Попри офіційно гарантовану компенсацію у 15 мільйонів гривень за загибель військовослужбовця, сотні українських родин змушені проходити через суди, аби домогтися виплати. Причина — формальне трактування обставин смерті та бюрократичні перепони з боку Міністерства оборони.
За законом, держава має виплачувати одноразову допомогу у випадку загибелі військового під час виконання службових обов’язків. Але на практиці це правило часто нівелюється. Якщо смерть не спричинена прямим пораненням або не зафіксована як «бойова» у медичних документах — компенсацію можуть не призначити.
Так, у Хмельницькій області родина загиблого сапера, який підірвався на міні під час розмінування, отримала відмову через «неповну медичну документацію». Лише після тривалого судового процесу, де були залучені свідки та експерти, суд визнав смерть бойовою і зобов’язав МО здійснити виплату.
Ще один випадок — у Чернігівській області. Батьки загиблого стрільця не змогли довести, що були його утриманцями, хоча син щомісяця надсилав їм кошти. Суд визнав це фактом утримання, але процес тривав понад рік.
Юристи наголошують: держава має не лише гарантувати компенсацію, а й створити механізм, який не перетворює горе родини на юридичну боротьбу. «Сьогодні родичі героїв змушені доводити очевидне. Це принизливо і несправедливо», — каже адвокатка Олена С., яка веде понад 20 таких справ.
На думку правозахисників, Міноборони має змінити підходи до оцінки обставин загибелі, враховувати не лише медичні формулювання, а й фактичні умови виконання завдання. Також необхідно спростити процедуру підтвердження статусу утриманця — особливо для батьків, бабусь і дідусів.
Нагадаємо, поки що ж кожна компенсація — це окрема битва. І кожна перемога в суді — це не лише фінансова підтримка, а й визнання того, що життя, віддане за Україну, має ціну, яку держава зобов’язана сплатити.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
