На перший погляд усе виглядає більш ніж пристойно. Міжнародні резерви України на початок травня 2025 року становили $46,7 млрд, що стало рекордним показником за весь період після початку повномасштабної війни (за даними НБУ). Але за фасадом зростання — тріщини, які можуть дати про себе знати вже зовсім скоро. Прогнози щодо 2026–2027 років тривожні: дефіцит фінансування може сягнути десятків мільярдів доларів, і поки що забезпечено трохи понад 30% цієї суми (Reuters). Тож заспокоюватись зарано.
Резерви є. А от стабільність — під питанням
Високі резерви — це як новий сейф у будинку без дверей. Можна гордо демонструвати його на фото, але якщо основна конструкція шкутильгає — довго він не протримається. Українські резерви зараз складаються переважно з зовнішнього фінансування: кредити, гранти, макрофінансова допомога від ЄС, МВФ, США. Тобто це не прибуток економіки, не надлишок експорту і навіть не результат прориву на ринку. Це — підтримка. Переважно умовна.
Кредит чи підтримка: межа розмивається
Формально частина надходжень класифікується як грантова. Але навіть гранти мають «умовну ціну»: під реформи, зміну політики, контроль витрат. Решта — це борг. Наприклад, у 2025 році Київ отримував чергові транші від МВФ у рамках програми EFF. Гроші — під суворий контроль: бюджет, енергетика, боротьба з корупцією. І все це — у валюті. Тобто на внутрішню гривневу економіку воно впливає опосередковано.
Чому ці мільярди не працюють «на вулицях»
Зовні виглядає так, ніби країна переповнена валютою. Але всередині бізнес не відчуває полегшення. Чому? Бо резерви — це не готівка, яку можна вкинути в обіг. Вони лежать на рахунках НБУ, формально захищаючи курс, а не стимулюючи попит. Паралельно Мінфін зберігає обережність у витратах, бо розуміє: після 2025 року фінансова подушка може здутись. Тож навіть якщо гроші є — вони «заморожені» у рамках макроекономічної стабільності.
2026: рік холодного душу
Саме 2026 рік стане тестом на міцність. Якщо ситуація на фронті не зміниться радикально, міжнародна допомога може зменшитися, а частину чинних програм підтримки буде завершено. Нові — ще не погоджені. Це означає: Україна наближається до періоду, коли фінансова стабільність триматиметься на повітрі, а не на твердій основі.
Що робити: реформи чи план Б?
В уряді часто говорять про реформи — і це звучить правильно. Але без конкретики інвестори не рухаються. Приватний капітал не замінить державну підтримку, якщо не бачить системної безпеки. Потрібна нова модель фінансування: довгострокова, з частковим поверненням до ринкових запозичень, активізацією державно-приватного партнерства. Інакше країна може застрягти в ролі вічного «одержувача допомоги». А це — вкрай ризикована роль у світі, де геополітична увага може змінитись за місяць.
Фінансова діра — не метафора
Слово «діра» тут вжито не задля драматизму. Йдеться про справжній розрив між потребами та можливостями. За оцінками міжнародних аналітиків, у 2026–2027 роках Україні може знадобитися понад $50 млрд на оборону, соціалку, відновлення інфраструктури (за даними Reuters). І якщо ця сума не буде закрита — уряд змушений буде або скорочувати витрати, або друкувати гривню. Обидва варіанти болючі. Перший — для людей. Другий — для економіки.
Тож поки резерви на рахунках зростають, Україні дихається все важче. Бо головна проблема — не в цифрах, а в системній вразливості. А з нею — жоден сейф не допоможе.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
