Ведуча каналу “Ми – Україна” Марія Скиба розповідає про грантові ініціативи, ідею створення власного простору з кавою, як війна змінила українську журналістику, та про те, чому важливо залишатися відданою своїй справі навіть у часи викликів.
-Маріє – Ви подали грант на власну справу. Чим плануєте займатися? І чи підете з журналістики?
Телебачення та журналістика є та залишаються моєю основною справою, улюбленим місцем роботи та сферою, де я почуваюсь професійно та комфортно. Минулого року на каналі “Ми – Україна” я займалася соціальним проєктом про взаємодію держави та українців. Про можливості для розвитку, допомогу військовим та ветеранам, соціальні пільги та ініціативи, про які багато українців просто не знають! Так я дізналася більше про грантову програму для розвитку власного бізнесу “Власна справа”. До початку повномасштабного вторгнення я планувала відкриття власної справи, а саме простору, де можна провести час з користю, випити смачної кави та скуштувати випічку та десерти за моїми власними рецептами. У мене є до цього хист, принаймні, друзям та рідним подобається!) Після 24 лютого 2022 ця ідея стала на довгу паузу. Але згодом заграє яскравими фарбами! Вже готовий бізнес-план, дизайн простору та основна ідея, а це найголовніше! Подати документи на отримання гранту сьогодні дуже просто, все через Дію і займає 10 хвилин. Я поки очікую фінального рішення, але коли все запрацює, запрошу Вас обов’язково на відкриття!
-Маріє , як Ви зустріли початок війни? З якими викликами та труднощами стикнулися?
Я дуже добре пам’ятаю тиждень перед початком вторгнення. Тоді ми цілодобово в ефірі обговорювали зосередження російських військ на білоруському кордоні, можливість наступу 16 чи 18 лютого. Росіяни чекали… Я зустріла війну вдома з родиною. З емоціями як і у мільйонів українців: шок, відчай, невизначеність. Пам’ятаю, як о 5 ранку 24 лютого після перших вибухів, одразу почула звуки коліщат валіз сусідів та миттєві затори. А потім колега Богдан Машай у прямому ефірі повідомив, що “почалось”. За тиждень я вже була у Львові, де базувалася студія Національного марафону нашого телеканалу. Згадую, як в ефірі рахувала кілометри, скільки окупантам залишається до Броварів, мого рідного міста. Вдома залишалися батьки. ЗСУ знищили колону росіян за 10 км. І це точно врятувало життя тисячам людей. Ніколи не забуду ці відчуття. Ніколи не перестану дякувати військовим за те, що мені та рідним не довелося пережити жахіття в окупації. А виклики? Викликом стала велика війна для кожного з нас. Ми багатьох та багато втратили. І тепер маємо жити з цим болем. Пристосовуватись до нових умов і нового часу. Жити швидше та цінувати дрібниці. Розуміти, хто ворог та не піддаватися на провокації, критично мислити та аналізувати.
-Українська журналістика змінилась за часи війни? Які виклики за цей час постали перед нею?
Журналістика у всі часи має свої правила, вимагає навичок та відповідальних підходів до роботи. Але в той же час дуже залежна від обставин. Викликів багато, як професійних, так і моральних. Для мене як для ведучої Національного марафону важливо дотримуватися військової цензури. Це база. Це означає – під час кожного питання пам’ятати про безпеку наших військових та цивільних. Пам’ятати, що вороги можуть використати сказане в ефірі проти кожного з нас. Ще один виклик – це тематика роботи. На початку вторгнення багато журналістів стали військовими кореспондентами і зараз працюють на передовій. Ми завдяки військовим вивчали типи зброї та техніки. Більше аналізували військові видання. А ще – сьогодні час нових форматів: короткі інформативні відео, по суті. Глядачі більше віддають перевагу відео на 2 хвилини стисло про головне, ніж сюжету на 10 хвилин, хоча він може бути надзвичайно цікавим, з топ спікерами та професійною зйомкою. Ми маємо шукати, чим сьогодні зацікавити глядача.
-Ви за фахом міжнародний аналітик. Наскільки допомагає у роботі?
В роботі ведучою допомагає все! Гарна освіта, різний професійний досвід, всі прочитані книги та спілкування з експертом у будь-якій галузі. Освіта – це дуже важливо, але навички роботи в кадрі чи “в полі” здобуваєш роками. Спробуй на CNN чи ABC побачити 20-ти річних ведучих. Це практично неможливо. Там люди з великим журналістським досвідом. І це потрібно пройти. Я щаслива, що маю змогу завдяки своїй роботі щодня вчитися, розширяти коло спілкування. Під час проведення заходів знайомитись із представниками різних сфер діяльності та бізнесу. Це дає можливість оцінити виклики, проблеми та успіхи з іншого боку. До речі, сьогодні гостями наших студій є кілька експертів та посадовців, з якими ми разом навчались. КІМВ ім. Т.Г. Шевченка дав фахову освіту та можливість зростати. А коли тобі цікава твоя робота, ти цікавий глядачеві. Це дуже відчувається.
-Які подальші плани?
Не зупинятися, робити більше та бути корисною своїй державі. Звісно, робота на телебаченні та в ютуб. У мене є ідеї декількох соціальних проєктів, сподіваюся, скоро ви про них почуєте. Мені цікава модерація та ведення заходів. Я дуже відповідальна, добре готуюсь до події та глибоко вивчаю кожну тему. І це моя перевага. Звісно, будівництво мого простору з кавою та особистий блог. Зараз активно над ним працюю. Це не лише лайфстайл, це новини та біографічні відео про політиків та селеб. Залітає! До речі, ти підписався на мене в Інстаграм?
-Інформаційна війна – що це для вас? Які методи протистояння обираєте наразі з колегами?
На жаль, російська пропаганда просочується в соцмережі і шириться зі швидкістю світла. І поки ми підготуємо спростування, сотні тисяч людей вже будуть на гачку. А це дуже жорстокі маніпуляції. Центр протидії дезінформації щодня наводить приклади фейків та вигадок з рф. Згадаємо як українці в окупації в Бучі, Херсоні чи Бердянську чули від окупантів, що вся Україна вже окупована, ЗСУ здались і вам теж час. А всі без інтернету та зв’язку. Добре, що не повірили і йшли на танк без зброї… Тому інформаційна війна для мене – це позбавлення противника без застосування сили. Які методи дієві? Я дотримуюсь правил трьох джерел, або офіційного підтвердження. Часто росіяни запускають фейк навіть під виглядом українських медіа в надії, що ми це скажемо, перепостимо, новина розлетиться. Задача медіа – розпізнати та стримати фейки, маніпуляції, ІПСО і донести це до глядача.
-Керівник ІМІ Оксана Романюк стверджує, що українські журналісти не стали конформістами. Яка Ваша думка?
Українська журналістика стала більш обережною та стриманою. Але не не завжди конформізм, це умови, котрі диктує життя в Україні. Це вимушена адаптація до умов війни, військова цензура, про що ми вже згадували. Цілком погоджуюсь із пані Романюк. Сильні незалежні медіа існують, міжнародне фінансування для них буде. Розслідування, викриття теж є. І це один із найрейтинговіших контентів. Звісно, критика існує, в іншій формі. Але ми не замовчуємо проблеми, а шукаємо шляхи вирішення. Не все, що назагал – це все. Є рішення та розмови, що мають залишатися поза кадром.
-Журналістські стандарти під час війни – наскільки вони змінилися? Що для вас є особисто прийнятним?
Я думаю, що вони доповнились. Особливо, коли кажемо про етичність. Повага до Героїв, військових, ветеранів, їхніх родин. Коректне спілкування із людиною з інвалідністю. Це чутливі теми, які вже назавжди у нашому просторі та суспільстві. Моє правило: у прямому ефірі бути щирою. Висловити співчуття, жаль чи привітати із отриманням звання чи закриттям збору. Емоції сьогодні дуже цінні. Важливо пам’ятати про баланс думок і про те, що глядач та “ефір” – це моральна опора один для одного.
-Чи впоралися українські ЗМІ з агресивною пропагандою Росії?
Чим більше Україна працює над знищенням пропаганди, тим більше над її створенням працює рф. До того ж, Кремль працює і на своїх. Міфи про сильну країну, про ворогів НАТО та нацистів та території України. І вони вірять. І коштує це росіянам мільйони доларів. Але за три роки повномасштабного вторгнення ми відточили реакцію на фейки. Фактчекингові агенції оперативно спростовують інформацію та треагують на фейки. Українці стали більш критичними до новин. Ми вдало формуємо наш наратив про сильну країну, незламних воїнів та ЗСУ. Розповідаємо про життя українців в окупації на весь світ, збираємо свідчення про воєнні злочини рф. Але інформаційна війна – це постійний процес. Потрібен час. Ми його ще не втратили.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
