Ветерани у центрі уваги: в Україні створюють простір для реабілітації та розвитку

Не ветерани мають адаптуватися до суспільства, а суспільство до ветеранів, – у цьому переконані бійці, які повернулися з фронту.  Кожен із них рано чи пізно ставив собі питання: а що ж робити далі? Як знову знайти себе у цивільному житті, де, здається, тебе не розуміють, а подекуди воліють не помічати. Кількість ветеранів російсько-української війни вже перетнула позначку в один мільйон двісті тисяч. І ця цифра буде тільки рости.

Даніїлу Гончаренку 22 роки. І його війна триває, попри те, що бійця “списали”.  “Кульове в голову плюс уламкові. Після цього в мене почав погіршуватись зір і слух — повністю перебита барабанна перетинка. Тепер я пенсіонер і інвалід з пожиттєвою другою групою інвалідності”, – розповідає хлопець. На фронт пішов разом із батьком.  Каже, не вагалися ні хвилини, адже росіяни вже були під Києвом, і треба було захищати дім. Після першого поранення у 2022-му пройшов реабілітацію і повернувся у стрій, бо ж соромно було перед побратимами.  Після останнього поранення про повернення на фронт довелось забути. Натомість з’явився привід замислитися про майбутнє. Але як починати нове життя? Де вчитися новій професії?

Реабілітація, освіта, розвиток: як в Україні створюють простір для ветеранів

Громадські організації та фонди пропонують ветеранам безліч окремих програм і проєктів. Але їх важко знайти людям, які щойно повернулися з війни, а ще важче регулярно приїжджати. Об’єднати різні напрями під одним дахом дозволив урядовий проєкт, за яким ветерани можуть здобути нову професію, підвищити кваліфікацію, пройти реабілітацію та взяти участь у спортивних заходах на базі закладів вищої освіти України. Одним із таких став Інститут реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів “Архітектура стійкості”, що діє на базі Київського Національного університету будівництва та архітектури.

Зараз у корпусах КНУБА прискореними темпами  облаштовують ветеранській простір: в аудиторіях розширюють дверні проходи,  фарбують стіни та міняють вікна. Частину робіт встигли зробити за грантові кошти, допоки вони надходили. Приміром, кафедра кібербезпеки та комп’ютерної інженерії отримала два повністю облаштовані комп’ютерні класи. “Цей освітній напрям має великий попит у ветеранів, адже IT-професії дуже затребувані в реаліях війни. Після зупинки американської допомоги Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів “Архітектура стійкості” доводиться шукати нових донорів і спонсорів — до завершення ремонту в усіх приміщеннях ще далеко.

Утім, активно відгукуються і закордонні організації, і вітчизняний бізнес. Зокрема, український бренд Grifon передав інституту сучасні телевізори, які встановлять в аудиторіях – для онлайн-навчання, тренінгів та вебінарів. Для українського бізнесу підтримка ветеранів — це не лише висловлення безмежної вдячності, а й інвестиція в майбутнє. І це максимально збігається з філософією Grifon — «Захист для своїх», тож підтримка ветеранського простору для бренду є природним продовженням його місії.

Підтримка на всі 360

Приклад КНУБА — це той випадок, коли навчальний заклад надає не лише освітні послуги, але й пропонує  реабілітацію, психологічну та фізичну підтримку, допомагає працевлаштуватися і вчить розпочати власний бізнес.

“Ми ведемо ветерана фактично з моменту його повернення з фронту. Тобто надаємо комплексний супровід: консультуємо, підтримуємо родину, надаємо можливість пройти фізичну терапію, здобути освіту. Плюс у нас велика база вакансій — ми співпрацюємо з роботодавцяями. І врешті, у нас ветерани можуть зустрітися і просто разом подивитись кіно”, — розповідає керівник Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів “Архітектура стійкості” КНУБА Артем Гончаренко.

“Але насправді ще більше, — продовжує Артем. — Ми допомагаємо ветеранам зібрати документи, які потрібні, щоб отримати, наприклад, матеріальну допомогу. Їх можуть проконсультувати наші юристи. Ми допомагаємо сім’ям бійців, поки вони воюють. У нас вчаться їхні діти. Такий от тривалий супровід із гнучким підходом до потреб різних людей”.

Доцент кафедри кібербезпеки та комп’ютерної інженерії  КНУБА Максим Делембовський теж ветеран, хоча студентам про це воліє не розповідати. У цьому університеті він закінчив військову кафедру, а захистити кандидатську дисертацію не встиг — у 2014-му  році мобілізувався до Збройних Сил України. Воював на Луганщині, брав участь у боях за  Сіверськодонецьк та Новий Айдар. Повернувся додому у 2017-му, захистив наукову роботу і залишився в університеті.

Серед його студентів багато ветеранів, і вони, як він сам колись, наново звикають жити цивільним життям.  “Коли вертаєшся, дійсно постає питання, а що далі робити? У мене перелом відбувся, я поміняв фах, бо зрозумів, що те, чим займався раніше, стало мені нецікавим.  Та й повернутися на старе місце психологічно важко. Моя роль тут — поділитися досвідом. Я сам пройшов безліч різних курсів за ветеранськими програмами, а тут ми можемо піти з початку — від бажання і оцінки можливостей ветерана до вибору майбутнього фаху з подальшим працевлаштуванням”,  – розповідає Максим.

Почати нове життя  

Найбільша проблема сьогодні, що навчання здебільшого відбувається онлайн. Це пов’язано з питанням безпеки. Але онлайн-навчання ніколи не замінить спільної роботи студентів і викладачів в аудиторії, — підтверджує Максим Делембовський.

“Ми проводили курс для IT-спеціалістів, заняття для тридцяти ветеранів. Всі були офлайн, тобто в аудиторіях. Поєднувалося навчання й офісний коворкінг. Це було дуже класно. Онлайн-навчання за монітором — це одна історія. Прийти в аудиторію — вже інша. А ще разом можна взяти участь у спортивних змаганнях, наприклад. Це мотивує, хлопці починають дружити, народжуються нові ідеї для розвитку”.

Даніїл Гончаренко, який зараз вчиться на магістратурі за фахом “фізична спортивна реабілітація” в Інституті фізкультури, зізнається: обрав нову спеціальність, бо як ніхто розуміє, з якими викликами доводиться стикатися ветеранами. Більшість повертаються з фронту  після важких поранень і їм, як і йому,  важко висидіти за комп’ютером кілька лекцій поспіль. Бракує практичних занять.

У КНУБА є свій спорткомплекс, де ветерани можуть не тільки пройти фізичну реабілітацію, а й просто разом пограти в командні ігри. Спорт —  не бонус, це обов’язкова складова реабілітації і дозвілля, впроваджені інститутом.

 “Не ми, ветерани, повинні адаптуватися до нинішнього суспільства, а суспільство повинно розуміти, що в ньому є ветерани”,  – переконаний Даніїл Гончаренко. Вже сьогодні він долучається до проектів інституту і впевнений, що зможе допомогти  побратимам повернутись до повноцінного життя, в якому на ветеранів не будуть дивится з острахом або ховаючи очі.

Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!