РФ, КНДР, Китай, Білорусь – головні загрози, що несуть світові ці режими

Автор: Юрий Шевченко| 20 Вересня 2023 року - 15:24

Поділитися:

Зустріч Путіна та Ким Чен Ина: оцінка загроз безпеці України та світу. Китай. США. Білорусь. Білорусько-українські відносини: знову про корупцію?

За сучасних умов зустріч диктаторів Путіна та Ким Чен Ина вочевидь є проявом слабкості Росії. Тому важко мабуть загалом не погодитись із образним висновком Державного департаменту США про те, що РФ на колінах приповзла до Північної Кореї із проханням про постачання зброї. Сам факт перемовин із цього питання показує, що Росія перебуває у скрутному становищі і потребує підтримки хоч байдуже з чийого боку, нехай навіть це буде одна з найзлиденніших країн у світі. Утім, говорити, що Росія приповзла на колінах, це певне перебільшення, бо поглиблення співпраці вигідно обом сторонам, тобто також і Північній Кореї. І не виключно, що остання, подібно до Ірану (і не тільки!), зуміє скористатися скрутним становищем Росії у своїх інтересах, щоб виторгувати якісь додаткові пільги та за безцінь витягти з Москви все, що тільки можна.

За загальними оцінками, основне, що може отримати РФ від КНДР, це снаряди до артилерії крупних калібрів радянського зразка. Я не є військовим експертом і мені важко надавати власні оцінки з цих питань, тому лише вкажу на ті показові цифри, які мені траплялися у різних аналізах проблеми. За найбільш поширеними розрахунками впродовж дня російські фашисти витрачають в боях десь 20-40 тис снарядів. За місяць у Росії їх виробляється десь плюс-мінус 150 тис. За рік – десь до 2 млн. Тобто, власне виробництво снарядів (до речі, так само як і танків та ракет) не покриває поточні витрати Росії у ході бойових дій. Витрачається значно більше, ніж виробляє на замін російський ВПК. Між тим, наявний запас снарядів у Північній Кореї оцінюється десь у 20 млн. З них вона могла б передати Москві десь половину, тобто 10 млн. Це багато, оскільки дорівнює виробництву російського ВПК упродовж 5 років. На жаль, не можна виключати, що частина цих снарядів вже знаходиться на території Росії і задіяні нею у військових діях проти України. Водночас, за оцінкою військових експертів, надана Пхеньяном зброя кардинально ситуацію на фронті змінити не може. Вона здатна лише певною мірою утруднити просування українських військ, призвести до додаткових втрат серед наших військових. І на цьому все. Утім, якщо надані нам, наприклад HIMARS, продовжать свою ефективну роботу зі знищення складів озброєнь фашистських окупантів, то не буде навіть цього. Тьфу-тьфу.

Доброю новиною у цьому плані є те, що північнокорейські снаряди є їхнього ж або ще аж радянського виробництва. Тобто вони ненадійні. Такі снаряди потенційно можуть, наприклад, взагалі не вибухати, спричиняти вибухи в самих гарматах при пострілі тощо. Нагадаю, що саме такий стан справ ми маємо під час обстрілів Росією української території ракетами радянського виробництва. Ось цієї ночі (17 вересня ц.р.) удар по Україні був нанесений десятьма ракетами, 6 з яких збито. А літаків-ракетоносців було 9. І ракет вони здатні нести на собі у кілька разів більше, і напевно випущено їх було аж ніяк не 10. То де ж вони? А вся справа в тому, що це також ракети ще радянського виробництва. Термін його використання давно минув. Тому значна їх кількість, з огляду на застарілість, просто не летить до цілі, а падає вниз. Саме тому російська авіація здійснює ракетні запуски з акваторії Каспійського моря, куди такі застарілі ракети і влучають.

Між іншим, гарна новина тут також у тому, що все це повною мірою стосується і російської ядерної зброї. Запустити балістичні ракети радянського виробництва з ядерною начинкою Росія може. А от, де вони зірвуться – абсолютно невідомо, чи прямо в шахті, чи над територією Росії, чи й взагалі не вибухнуть.

Важливим моментом перемовин між Пу й Ин, який може вплинути на глобальну безпеку і безпеку України є те, що Москва могла б надати Пхеньяну. Це різного роду технології, необхідні КНДР для удосконалення свого ВПК. Як це не парадоксально звучить, але на мою думку, чим більше подібних технологій було б передано, тим краще для України. Передача військових технологій Пхеньяну напряму не зачіпає нашу безпеку, бо де ми, а де Далекий Схід. Однак, це спонукало б США до більш активної допомоги Україні в контексті, зокрема, покарання Росії за підтримку ВПК КНДР. У цьому плані я особисто не виключав би, що нещодавно поширена інформація про готовність США надати Україні ракети великої дальності (як інформують світові ЗМІ, відповідні документи вже у Байдена на столі і лише чекають його підпису) якраз і стали одним із засобів тиску на Росію на передодні переговорів із Північною Кореєю. Таке собі попередження – підете на порушення існуючих міжнародних санкції, запроваджених проти Пхеньяну Радою безпеки ООН (наприклад, заборона передачі космічних технологій), то Україна отримає більш ефективну і руйнівну зброю для війни проти РФ. Такий собі «дамоклів меч» над Путіним задля захисту інтересів США, безпеки у глобальному та регіональному (Далекий схід) вимірах. Утім побачимо, чим завершаться перемовини Зеленського та Байдена з питання постачання вказаних ракет.

Думаю, для отримання північнокорейської допомоги Росія в обмін готова передати практично будь-які технології. Однак, лише за умови, якщо ніхто про це не дізнається. Тобто за умови безкарності. Бо інакше шкура, як то кажуть, вичинки не буде варта. Між тим, секретність надання сучасних технологій річ дуже непроста. Забезпечити її важко.

У цьому зв’язку я хочу привернути увагу до тієї заяви, яку днями зробив керівник МОССАД, який, на відміну від нашого Буданова, вкрай не часто виступає із публічними заявами, а тому говорить важливі речі, а не просто піариться на проблемах своєї країни. Так от, він поінформував, що Росія та Іран готували певну угоду, яка передбачала надання Москві ракет середньої та великої дальності для війни проти України, а Тегерану – зброю, здатну поставити під загрозу саме існування Ізраїлю. Звичайно, це була таємна угода. Однак, її підписання було зірване. За оцінками експертів, йшлося про надання Ірану російських ракетних та ядерних технологій. Тобто, Росія задля отримання озброєнь для війни проти України дійсно готова мало не на все, однак забезпечити таємний характер домовленостей обидві сторони виявилися нездатними. Будь-які таємні домовленості по лінії РФ-КНДР зачіпають інтереси інших держав, причому саме тих, які здатні прорватися за завісу будь-якої утаємниченості. І, відповідно, у той чи інший спосіб вплинути на затіяні РФ процеси обміну.

Як би не розпинався Лавров своїми заявами, що на всі міжнародні санкції проти КНДР Росія і Китай (!) більше зважати не будуть, то все балачки. Так не буде. Про Китай взагалі мовчу. Кроки ж Москви, спрямовані на порушення санкцій проти КНДР, послугують лише додатковим каталізатором до посилення санкційного тиску на саму Росію. Нагадаю, що обидві ці країни, РФ і КНДР, знаходяться під санкціями. Причому, санкції проти Північної Кореї є значно серйознішими. Відповідно, на Москву є ще багато через що натиснути. І Кремль це чудово знає. Відверто кажучи, як на мене, то говорячи словами Путіна, Штати із санкціями проти Росії «ще не починали». Там є дуже значний потенціал до посилення. Можна, наприклад, зарубати взагалі всю російську торгівлю. Чи, наприклад, торгівлю нафтою, яку міжнародні санкції практично не зачепили, за виключенням встановлення цінової стелі.
Зустріч двох диктаторів, точніше одного самопризначеного президента і одного монарха новітньої північнокорейської династії мала ще один вимір, про який не потрібно забувати. А саме театрально-іміджевий. Ця зустріч була театром двох акторів, які з усіх сил прагнули показати власним народам, що вони не є ізгоями на світовій арені, що вічна російсько-корейська дружба міцнішає з року в рік, їй немає жодних перепон і вона мчить вперед як ракета. Хоча насправді падає у прірву. Ця зустріч як ПР-акція є певним засобом тиску на наших західних партнерів. Під соусом: йдіть нам на зустріч, а то вам погано буде. Певний шантаж, мовляв, якщо ви й надалі щось там із санкціями будете затівати, то ми тут такого накрутимо, що ого-го. Однак, на щастя, так воно не працює. Зокрема й тому, що стосовно російського шантажу у світі вже виробився певний імунітет. І якщо росіяни будуть піймані за руку при наданні Пхеньяну заборонених технологій, які загрожують безпеці країн Заходу, то реакція тих же США на ці дії Москви буде значно строгішою за нинішню.

Все, що відбувається в регіоні Далекого сходу, особливо між РФ і КНДР, не відбувається без уваги, а часто-густо і прямого залучення Китаю. У тій чи іншій формі. Тим більше, що Північна Корея взагалі багато в чому знаходиться на китайському утриманні. От ми говоримо про взаємозв’язок КНДР і Росії. Між тим, їхній товарообіг складає лише тисячні частки відсотка, навіть не один відсоток (!), від товарообігу Пхеньяну з Пекіном. То чи може за цих умов Північна Корея у чомусь принциповому не слухати свого старшого брата? Не може. Тому думаю, що всі ці перемовини та співпраця Пхеньяна з Москвою знаходяться під наглядом прискіпливого китайського ока. Якою мірою – сказати поки що важко.

Однозначно одне: чогось такого, щоб суперечило інтересам Китаю в рамках візиту Кім Чен Ина до РФ не відбувалося. Навіть демонстрація зближення Пхеньяну з Москвою є позитивом для Пекіну. Така зустріч відволікає увагу Вашингтона, перевантажуючи його «обчислювальні можливості». З’явилася ще одна больова точка, яка вимагає додаткової уваги, і відсуває проблемні моменти китайсько-американських стосунків. Чим більше у світі таких моментів для США – тим легше Пекіну шукати взаєморозуміння з Вашингтоном. Тому, думаю, що певна режисура з боку Китаю в усій цій зустрічі, у визначенні змісту певних домовленостей таки мала місце.

Що стосується гіпотез про надання Китаєм Росії через Пхеньян військової допомоги, то вона поки що підтвердження не знайшла і носить абстрактний характер.

9.Що стосується загрози від ядерної зброї Пхеньяну, то звичайно він може запустити балістичну ракету із ядерною боєголовкою. Чи й кілька ракет. Але куди, по кому? По Китаю, по Росії? Та Бога ради, будемо раді! По США? Ну так після цього була Північна Корея і не стало! По Південній Кореї? Не побоюся бути занадто цинічним, і спитаю, а що нам з того? Південна Корея до того ж знаходиться під захистом США, а значить американська військова відповідь неминуча, а значить, знову таки Північної Кореї і не стало. То ж з Богом, Парасю…!

Крім того, думаю, не варто забувати, що сьогодні балістичні ракети Північної Кореї летять куди завгодно, куди мали б втрапити. То чи воно їм треба?

Ні Пу ні Ин не є самовбивцями. Вони люблять життя, до речі, вельми розкішне і не хочуть з ним розставатися, більше того, за нього чіпляються з усіх сил. А застосувати ядерну зброю для будь-кого з них – це все одно, що взяти і застрелитись. Причому у достатньо жорстокий спосіб. Воно їм треба? Звичайно, може статися все, що завгодно, але ядерна війна нікому з них не потрібна.

Чи було б застосування ядерної зброї Північною Кореєю проти Південної вигідно Путіну? Чи вигідна йому дестабілізація? Будь-яка дестабілізація має наслідки, які важко перебачити тоді, коли вона ініціюється. Там запускається великий розгалужений ланцюг причинно-наслідкових зв’язків. Який буде остаточний результат – сказати важко, точніше неможливо. От виникло напруження, увага США наче б то мала б відволіктися від України. А з іншого боку, ймовірно, що внаслідок такого розвитку подій терпець Вашингтона урветься і Україна впродовж місяця отримає всю ту зброю, яку просила рік перед цим. Тим більше, якщо врахувати, що Путін як політик – дуже цікавий чолов’яга. Він завжди досягає результатів прямо протилежних тим завданням, які поставив. Путін хотів зробити з Росії велику державу, відродити її імперську міць та впливовість. А перетворив на злиденного ізгоя, з яким більшість країн просто не хоче мати справу. Він хотів приєднати Україну до РФ, а замість цього перетворив український народ на згуртовану політичну націю, яка, встала, буквально, як один на захист своєї Батьківщини. Путін хотів поширення «русского міра». Так його щупальця вже пообрубувані по всьому світу. Путін добивався, щоб НАТО не розширювалось. А у підсумку Альянс вийшов на нові кордони з РФ. Зараз це кордон з Фінляндією, а скоро, думаю, коли Угорщина таки перестане комизитись та вдавати із себе дурнуватого клоуна, до НАТО приєднається і Швеція.

10.Подальший розвиток співробітництва Москви, Пхеньяну, Пекіну і, хай ще, Білорусі на сьогодні значних ризиків безпеці України не несе. Поглянемо на ту саму Білорусь. Російські війська вдерлися до України з Білорусі, наші міста обстрілювали ракетами з території Білорусі. Білоруська армія, давайте в решті-решт це визнаємо, також зайшла на українську територію разом з російською, тільки у другому ешелоні. І вели вони себе не так, як росіяни, бо народ все ж більш культурний. Але були! Ось днями Європарламент визнав білоруський режим співучасником злочинів держави-агресора Росії в Україні і закликав Міжнародний кримінальний суд видати ордер на арешт Лукашенка. Що ще ми можемо отримати від Білорусі негативного? Куди більше?

На жаль, так виглядає, що керівництво нашої держави на всі злочини Білорусі, злочини режиму Лукашенка проти українського народу просто заплющує очі. Дипломатичні відносини з Мінськом у нас не розірвані (тобто, з точки зору міжнародного права Білорусь для нас – дружня держава), українське посольство працює, наче нічого не сталося і війни немає, хоча білоруське – давно евакуйоване з Києва. Залишилося ще, щоб десь в якійсь країні на зустрічі Зеленський з Лукашенком в губи цілувалися.

Я в принципі не розумію нашої політики щодо Білорусі. Нонсенс і абсурд. Як у простого громадянина України у цій ситуації я маю лише одне пояснення: за всім цим безладом та дипломатичною (а можливо і не тільки) безкарністю Білорусі стоять конкретні приватні інтереси когось в офісі президента, себто банальна корупція. За останніми соціологічними опитуваннями, 78% українських громадян покладають відповідальність за корупцію у нашому суспільстві саме на президента. Може Зеленський і не корупціонер, не задіяний у всіх цих схемах. Але він добрав до своєї команди такий народ, що, як то кажуть, «печатку ніде ставити». А за підбір команди і розстановку високопосадовців відповідає саме Зеленський. Якщо у нас в Міноборони в часи війни на різних схемах крадуть гроші, призначені для закупівлі зброї, від чого напряму залежить життя наших солдатів, то що там казати про відносини з Білоруссю. Так само, як і з Іраном. Між іншим, дуже показовий збіг ставлення офісу президента (він перебрав на себе всю відповідальність за українську зовнішню політику) до тих країн, які причетні до вбивства наших громадян, причому не тільки військових, а й цивільних, жінок і дітей.

Таким чином, як засвідчує нам досвід Білорусі, все, що перераховані раніше недружні нам держави, могли проти нас зробити, вони вже зробили. Тому не варто боятися їх об’єднання. На мій погляд, краще мати справу з 3 алкоголіками, ніж з одним, хоча б тому, що трьом можна підкинути одну пляшку пива, за яку вони поб’ються, а один алкаш буде вимагати добавки. Оце Білорусь, Росія, КНДР. Китай до цієї гоп-компанії все ж не входить, він мудріший, у нього свої достатньо добре осмислені та прораховані інтереси, своя політика. І про щоб Пу не просив Ина, останній, у кінцевому підсумку, піде до Сі спитати, як йому діяти. І будуть шукати відповідь на питання відповідно до інтересів Китаю. Інтерес же останнього полягає у тому, щоб Росія протистояла США, але не надто сильно у цьому протистоянні була ув’язана з Пекіном. Бо це може призвести до додаткового загострення китайсько-американських стосунків, що Пекіну геть не потрібно.

11.Чого чекати від перемовин і розвитку відносин Москва-Пхеньян? Думаю, чекати взагалі нічого не треба. Нам треба бити далі москалів. І трясти Байдена, щоб він перестав «дурку валяти» і почав давати ту зброю і в тих обсягах, які нам потрібні, бо США все це має. Мені десь недавно попалася цікава зарубіжна статистика. Згідно з нею, в абсолютних цифрах основним постачальником зброї Україні є не США, а ЄС (ЄС як такий плюс всі держави-члени). У відносних цифрах (відсотки вартості поставленої зброї до ВВП країни) США навіть не входить до першої десятки тих наших партнерів, які підставили своє плече боротьбі України з російською агресією.

Північнокорейська допомога Росії, як вже було сказано, не здатна кардинально вплинути на ситуацію на фронті. Тут в України завдання тільки одне, щоб ті снаряди, які постачаються Пхеньяном Москві, до лінії фронту не доїжджали. Щоб десь там під Москвою, за Уралом тощо горіла і вибухала якась північнокорейська бавовна. От і все.