Коли не знаєш, що саме втрачено — лише відчуваєш: щось розсипалося в основі. Дні минають, люди поруч говорять звичні слова, а всередині — незбагненна вага. Ні поділитись, ні пояснити. У цьому стані не шукають сенсів, не кличуть допомоги — просто живуть далі, наче нічого не сталося.
Саме про це говорить “Пробач, дівчинко” — дуже тихо, дуже точно. Без моралі, без висновків. Просто лишається з вами, поки ви згадуєте, як бути живими.
Погляд критиків
Критики називають фільм однією з найінтимніших премʼєр року: він не намагається вразити — натомість повільно відкриває справжнє:
- На Rotten Tomatoes фільм має 95 % рейтинг “свіжості” — показник, який рідко трапляється навіть у виставокних фестивальних фаворитів.
- The Film Stage вважає стрічку «рідкісним прикладом особистого кіно, яке відкриває простір для тиші та вразливості».
- The Hollywood Reporter зазначає: фільм не нав’язує реакції глядачу — він самостійно викликає емпатію.
Про що фільм?
Агнес — молода жінка з тонким розумом і гострим почуттям гумору. Її дні сповнені дрібних ритуалів — паперові стаканчики кави, короткі фрази колег, нескінченні побутові справи. Та десь глибоко всередині живе тиша — наслідок події, про яку вона досі не може говорити.
Минуле не кличе її назад, але йти далі — неможливо. Вона намагається зібрати себе наново, мов уламки після шторму, поруч із людьми, які вже давно вийшли з її темряви. У фільмі немає флешбеків і гучних зізнань — тільки уривки діалогів, погляди й одна фраза, що прорізає повітря: “Іноді ти думаєш про безодню, іноді — ні. Але життя іде.”
Цікаві факти
- Єва Віктор не лише режисерка, а й виконавиця головної ролі. Сценарій — заснований на її особистому досвіді.
- Продюсер стрічки — лауреат “Оскара” Баррі Дженкінс (“Місячне сяйво”), що надає проєкту тональності та стилю авторського кіно.
- В акторському складі — Наомі Акі (“Мікі 17”), Лукас Геджес (“Леді Берд”), Джон Керолл Лінч (“Зодіак”).
- Фільм став сенсацією “Санденсу” й несподівано увійшов до “Двотижневика режисерів” Каннського кінофестивалю — рідкісне визнання для стрічки, що вже мала прем’єру.
- Права на дистрибуцію у США придбала A24 — лейбл, відомий тонкими, глибокими історіями.
За лаштунками
«Пробач, дівчинко» вибудувано в інтонації спостереження, а не демонстрації. Камера фіксує найменші зрушення в тиші — рухи, погляди, зміну дихання. У центрі — не подія, а реакція на неї, не крик — а спроба витримати паузу.
Режисерка не шукає символів і не веде глядача за руку. Вона залишає простір: для напруги, для здогадів, для непевності. Саме ця відстороненість — емоційно чесна. Монтаж працює не лінійно, а хвилями, у яких теперішнє й спогади зливаються без маркерів.
Звукове рішення мінімалістичне: перевага віддана не музиці, а побутовим шумам і тиші — вони підкреслюють внутрішній стан героїні точніше, ніж слова.
Кому сподобається фільм?
Це кіно — для тих, хто обирає “Першу корову”, “Aftersun”, “Місячне сяйво” або “Залишки дня”. Для глядачів, яким важливо не сюжетне напруження, а простір тиші, присутності й чуттєвого співпереживання. Для тих, хто цінує внутрішню чесність, уразливість, момент мовчання замість пояснень. “Пробач, дівчинко” не прагне вразити — вона лишається поруч. Саме в цьому — її делікатна, тиха сила.
Автор: Ганна Захаревич, журналіст – культуролог
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
