У суспільній свідомості будь-яке кримінально каране діяння традиційно називають «злочином». Водночас чинний Кримінальний кодекс України (ККУ) оперує ширшим поняттям – кримінальне правопорушення, яке охоплює два різних за правовою природою види: злочин і кримінальний проступок.
Цей поділ має не лише термінологічний, а й суто практичний характер. Від нього залежать форма досудового розслідування, допустимі заходи процесуального примусу, строки провадження та правові наслідки для особи. Тому правильне розмежування злочину і проступку є необхідною передумовою законного застосування кримінального закону.
Правова основа
Відповідно до ст. 2 ККУ, підставою кримінальної відповідальності є вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення. Стаття 12 ККУ встановлює, що кримінальні правопорушення поділяються на:
- кримінальні проступки;
- злочини.
Різниця між цими категоріями визначається не суб’єктивною оцінкою шкоди, а характером санкції, закріпленої у відповідній статті ККУ.
Кримінальний проступок
Згідно зі ст. 12 ККУ, кримінальним проступком є діяння, за яке передбачене основне покарання у вигляді:
- штрафу не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або
- іншого покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.
Для кримінального проступку характерні такі риси:
- відносно невисокий рівень суспільної небезпеки;
- відсутність ізоляційних видів покарання;
- спрощена форма досудового розслідування.
Наприклад, умисне легке тілесне ушкодження без ускладнень може кваліфікуватися як кримінальний проступок, якщо санкція статті не передбачає позбавлення волі.
Злочин
Кримінальний кодекс не містить єдиного визначення злочину, але передбачає його поділ на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі (ст. 12 ККУ).
Узагальнено злочином є діяння, за яке законом передбачено:
- значний штраф, або
- покарання у вигляді позбавлення волі, у тому числі довічного.
Для злочину характерні:
- вищий ступінь суспільної небезпеки;
- можливість застосування ізоляційних заходів;
- триваліші строки давності;
- виникнення судимості.
Наприклад, крадіжка без обтяжуючих обставин може бути проступком, однак крадіжка з проникненням у житло утворює склад злочину через інший рівень небезпеки та іншу санкцію.
Таким чином, злочином можна вважати передбачене кримінальним кодексом України діяння (дія або бездіяльність), за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу в розмірах, що перевищують межі, встановлені для кримінальних проступків, або позбавлення волі на строк до довічного ув’язнення.
Ключові критерії відмежування
1. Визначальною ознакою є вид покарання, який може бути призначений за відповідне діяння:
- проступок передбачає штраф або інші покарання, не пов’язані з ізоляцією особи від суспільства (громадські, виправні роботи тощо);
- злочин допускає призначення покарання у вигляді позбавлення волі, аж до довічного.
Отже, різниця між проступком і злочином полягає не у формальній назві, а в допустимому рівні кримінально-правового примусу.
2. Вид кримінального правопорушення зумовлює процесуальну форму розслідування:
- кримінальні проступки розслідуються у формі дізнання, що передбачає спрощену процедуру, скорочені строки та обмежене коло процесуальних дій;
- злочини розслідуються у формі досудового слідства як повноцінної стадії кримінального процесу з ширшим набором слідчих інструментів.
Таким чином, кваліфікація діяння безпосередньо впливає на інтенсивність процесуального втручання держави у права особи.
3. Відмінність проявляється і в строках давності притягнення до кримінальної відповідальності:
- для проступків строки давності є коротшими – два або три роки залежно від виду покарання;
- для злочинів строки є значно тривалішими та диференціюються за тяжкістю діяння – від трьох до п’ятнадцяти років (крім випадків, коли давність не застосовується).
Це відображає різну оцінку рівня суспільної небезпеки таких правопорушень.
4. Важливою відмінністю є правові наслідки у вигляді судимості.
- за кримінальний проступок судимість не виникає, що виключає довгострокові обмеження після виконання покарання;
- за злочин судимість настає і зберігається протягом установлених строків, впливаючи на правовий статус особи.
Отже, різниця між проступком і злочином полягає не лише у тяжкості діяння, а й у характері та тривалості його правових наслідків. У сукупності ці критерії формують систему розмежування кримінальних правопорушень за рівнем державного реагування – від мінімального у випадку проступків до максимально суворого у випадку злочинів. Саме за ними події надається відповідна кримінально-правова оцінка.
Процесуальні та практичні наслідки розмежування
Вид кримінального правопорушення безпосередньо визначає як обсяг кримінальної відповідальності, так і допустимий рівень втручання держави у сферу прав і свобод особи. Це розмежування проявляється, зокрема, у:
- строках досудового розслідування;
- можливості та тривалості затримання;
- переліку допустимих слідчих дій;
- підставах і межах застосування запобіжних заходів.
Наприклад, у провадженнях щодо кримінальних проступків затримання можливе, як правило, на значно коротший строк, ніж у справах про злочини, а саме розслідування здійснюється у спрощеній процедурі.
Водночас правильна кваліфікація діяння як злочину або кримінального проступку має самостійне практичне значення, оскільки вона:
- впливає на обсяг і характер кримінальної відповідальності;
- визначає процесуальну форму провадження;
- окреслює строки та межі державного примусу;
- формує довгострокові правові наслідки для особи.
Розмежування кримінальних правопорушень на злочини і кримінальні проступки є інструментом диференціації кримінальної відповідальності, який дозволяє співвіднести тяжкість діяння з рівнем державного примусу та забезпечує пропорційність кримінально-правової реакції.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
