В умовах, коли дуже актуальною є боротьба з поширенням наркотиків серед населення, правоохоронні органи та суди стикаються з необхідністю розмежування кримінальних правопорушень, пов’язаних із обігом наркотичних засобів. У цій статті ми розглянемо, коли саме застосовується стаття 309 ККУ та що визначає долю обвинуваченого у судовому процесі.

Що таке зберігання наркотиків без мети збуту?

Стаття 309 КК України визначає як злочин незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.  Правопорушення характеризується тим, що суб’єкт придбав, виробляв або зберігав наркотики виключно для особистого споживання, без наміру реалізації третім особам.

Відповідальність за цією статтею залежить від обсягу наркотичної речовини. За частиною 1 статті 309 КК передбачено покарання у вигляді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян  або виправними роботами на строк до 2 років, або пробаційний нагляд. При наявності обтяжуючих обставин (великі розміри, повторний злочин або групою осіб) може бути і позбавлення волі до 8 років.

Ключова особливість цього злочину – споживання без мети продажу та менша суспільна небезпека, що принципово відрізняє його від більш тяжких порушень у сфері наркообігу. Особа, яка має залежність і готова її лікувати,  може добровільно звернутися до лікувального закладу, та отримати звільнення  від відповідальності. Але при наявності підтвердженої мети продажу, ця можливість відсутня.

Розмежування статей 309 та 307 КК України

Правоохоронні органи часто мають тенденцію кваліфікувати зберігання наркотиків саме за статтею 307 КК України, де можливе покарання до 12 років позбавлення волі. Це посилює роль захисту при таких звинуваченнях у суді. Основна відмінність між статтями 309 та 307 КК України -мета дій з речовинами. Стаття 307 КК передбачає відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів. Якщо встановлюється, що особа зберігала наркотики виключно для власних потреб, і немає доказів намірів продажу, то застосовується стаття 309 КК.

Як встановлюється наявність чи відсутність мети збуту?

Визначення мети зберігання наркотичних речовин є ключовим елементом кваліфікації злочинів та потребує ретельного аналізу всіх обставин справи. При встановленні справжніх намірів обвинуваченого суди керуються наступними факторами:

1. Кількісний критерій залишається одним із найважливіших. За статтею 309 КК дії винного кваліфікуються при зберіганні наркотичних засобів у тому розмірі, в якому він їх уживав чи планував ужити протягом короткого терміну. Якщо кількість речовини значно перевищує потреби суб’єкта, це може свідчити про мету збуту.

2. Спосіб зберігання та упаковка. Фасування наркотиків у дрібні порції, наявність ваг, пакувального матеріалу свідчать про підготовку до реалізації.

3. Поведінкові ознаки: наявність значних грошових коштів без підтвердженого джерела, контакти з відомими споживачами або розповсюджувачами наркотиків, показання свідків про факти збуту.

4. Технічні засоби – декілька мобільних телефонів, листування з ознаками наркоторгівлі, контакти потенційних покупців створюють додаткову доказову базу для встановлення мети збуту.

Проблемні аспекти правозастосування та судова практика

Судова практика демонструє складність точного встановлення мети злочинів, пов’язаних з наркообігом. Обвинувачення часто ґрунтується на непрямих доказах, що створює простір для різного тлумачення обставин справи.

Особливо проблематичними є випадки, коли особа мала при собі кількість, яка перевищує добову потребу в споживанні. У таких ситуаціях суди мають з’ясовувати, чи робила особа запаси для себе на певний період, або мала намір продажу іншим особам.

Ще одним складним аспектом є доведення відсутності мети збуту у випадках спільного зберігання наркотиків кількома особами. Суд повинен визначити, хто є співучасником злочину, а хто свідком, та встановити персональну мету кожного суб’єкта.

У 2024 році відбувся суд над громадянкою, у якої були знайдені в автомобілі згортки з амфетаміном та марихуаною. Прокуратура пред’явила звинувачення за статтею 309 ККУ, так як докази мети збуту були відсутні. Захист наполягав на звільненні від кримінальної відповідальності, так як обвинувачена добровільно пройшла курс лікування у стаціонарі з діагнозом «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання декількох препаратів та інших психоактивних речовин». Суд прийняв цей факт до уваги і обвинувачена була звільнена, а вилучені речовини – знищені.

У другому випадку громадянин був спочатку засуджений за зберігання 4 г амфетаміну за статтею 307 ККУ судом першої інстанції, який вважав доведеною мету збуту через наявність електронних ваг та мобільного телефону з підозрілими повідомленнями. Апеляційна інстанція встановила, що ваги використовувались обвинуваченим для точного дозування речовини через проблеми зі здоров’ям, а повідомлення у телефоні стосувались зовсім інших питань. Тому дії обвинуваченого перекваліфіковані на статтю 309 ККУ, що зменшило строк покарання, а також дало можливість звільнення від відповідальності за умови лікування.

Для практикуючих юристів критично важливо розуміти критерії встановлення мети збуту та умови звільнення від покарання, а також уміти ефективно використовувати можливості процесуального законодавства для захисту прав клієнтів. Правильна кваліфікація злочинів у сфері наркообігу має не тільки юридичне, а й соціальне значення. Адже вона дозволяє диференційовано підходити до відповідальності дійсно небезпечних наркодилерів та осіб, що страждають від залежності. Таким чином, забезпечується справедливе правосуддя та ефективна боротьба з наркозлочинністю в Україні.

Автор: Андрій Турій, адвокат та керуючий партнер “Турій та Партнери”

Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!