У даній статті директором ТОВ «Юридична компанія «Пріма Лідер Груп» Діною Дрижаковою висвітлено питання проблем зняття арешту з майна за вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Діна Юріївна максимально розкриває аспекти того, що рішення про арешт майна в кожному випадку набуває індивідуальної специфіки і змісту, що передусім виявляється в предметі, підставах заявлених вимог, обставинах які підлягають доказуванню, меті, завданнях і правових наслідках задоволення заявлених вимог.
На разі не врегульованим лишається питання якщо оперативна закупка була проведена через електронний або крипто гаманець. У такому випадку досить складно довести факт одержання грошей саме продавцем наркотичних засобів. Тут якраз досить чітко проявляться процесуальна прогалина у законодавстві, бо придбавши криптовалюту, яка не визнана Україною, сторона обвинувачення по суті сама буде суперечити діючому закодовству. Як захід забезпечення збереження речових доказів арешт застосовується у правопорушеннях даної сфери відразу ж після проведення обшуків або затримання особи підозрюваної у вчиненні правопорушення.
У системі заходів забезпечення кримінального провадження особливе місце належить такому з них, як арешт майна. Цей захід є важливим елементом механізму забезпечення завдань кримінального провадження та фактором найбільш відчутного вторгнення у сферу права власності особи. У зв’язку з цим належна правова регламентація діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду під час накладення арешту на майно, дотримання ними законності, верховенства права, інших правових приписів є гарантією захисту майнових прав громадян і забезпечення передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України результатів вирішення кримінального провадження.
Завданням кримінального провадження є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Сьогодні, коли Україна стала кандидатом у члени ЕС, ще більш вагомого значення набуває не лише своєчасне виявлення, розкриття, якісне розслідування вчинених кримінальних правопорушень, а й дотримання й забезпечення процесуальних прав учасників провадження під час застосування відповідних примусових заходів, які в Кримінальному процесуальному кодексі (далі – КПК) України визначено заходами забезпечення кримінального провадження. Застосування таких заходів поступово наближує національне законодавство до європейських стандартів утвердження верховенства права, законності й інших засад у практичній діяльності органів правопорядку.
Кримінальне процесуальне законодавство України чітко визначає кожний захід забезпечення кримінального провадження та коло суб’єктів, стосовно яких він може застосовуватися. Одним із таких заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування є накладення арешту. Основною метою даного забезпечувального заходу є збереження речових доказів під час розслідування правопорушень. Проблематикою, що є вже доволі актуальною у сучасному суспільстві, виступає протидія правопорушенням у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Як захід забезпечення збереження речових доказів арешт застосовується у правопорушеннях даної сфери відразу ж після проведення обшуків або затримання особи підозрюваної у вчиненні правопорушення. Разом із тим сьогодні проблемним питанням стає процесуальний порядок накладення арешту на майно, дотримання балансу у виконанні завдань охорони прав власника (володільця) майна й ефективної боротьби зі злочинністю, відновлення порушених майнових відносин унаслідок учиненого кримінального правопорушення чи зняття арешту з майна, дотримання балансу між захистом суспільства під правопорушень та недопущенням порушення прав учасників кримінального провадження. Наразі щодо застосування такого заходу як арешт майна у сфері злочинів, пов’язаних із обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів залишаються численними прогалини, зловживання з боку слідства та прокуратури, які все ж таки необхідно усунути.
За загальним правилом рішення про арешт майна може виникнути під час як досудового розслідування, так і судового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування в установленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр уважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації в підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Під час досудового розслідування стороні обвинувачення у вирішенні питання щодо застосування цього заходу необхідно керуватися відповідною доказовою базою, що вказує на причетність конкретної особи до злочинної діяльності або можливий злочинний характер походження конкретного майна, чи нормами закону, які передбачають матеріальну відповідальність особи за дії підозрюваного. Рішення про арешт майна в кожному випадку набуває індивідуальної специфіки і змісту, що передусім виявляється в предметі, підставах заявлених вимог, обставинах які підлягають доказуванню, меті, завданнях і правових наслідках задоволення заявлених вимог.
У злочинах у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів перш за все складність виникає із кваліфікацією вчиненого правопорушення. Основною підставою розмежування правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів перш за все є мета вчинення. Саме від первинної кваліфікації правопорушення буде залежати, як буде застосовано такий спосіб забезпечення кримінального провадження як арешт майна: чи з метою збереження речових доказів чи з метою спеціальної конфіскації.
Наразі слід констатувати факт, що створення великої кількості органів розслідування довело свою неефективність. Особливо це стосується роботи НАБУ – органу, до якого як у практиків, так і в науковців виникає багато запитань, у тому числі й щодо його ефективності й результативності.
З погляду захисту інтересів особистості, законності обмеження прав та інтересів відповідних фізичних чи юридичних осіб у разі накладення арешту на майно особливе значення має процесуальний порядок розгляду й вирішення цього питання слідчим суддею. Так, відповідно до вимог ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, слідчий суддя має враховувати наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правові підстави арешту майна; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження тощо.
Проведене нами узагальнення судової практики розгляду клопотань про арешт майна дало можливість виокремити безліч помилок слідчих суддів, а саме ігнорування норм щодо розумності та спільномірності обмеження права власності, наслідків, спричинених арештом майна, для підозрюваного чи третіх осіб.
Зазначимо, що за результатами судового засідання слідчий суддя має право або задовольнити клопотання слідчого про накладення арешту на майно, або відмовити в задоволенні клопотання.
Як бачимо, зазначена вище специфіка досліджуваного нами заходу забезпечення кримінального провадження нерідко породжує безправність як фізичних, так і юридичних осіб перед державою чи силовими органами в разі його застосування.
Заслуговує на розгляд момент проведення оперативної закупки за допомогою засобів поштового зв’язку, наприклад «НОВА ПОШТА», шляхом перерахування грошей на криптогаманець. З чого випливає, що гроші вже неможливо ідентифікувати з грошима, які були виділені на оперативну закупку.
Отже, і підстав вважати тоді вилучені в ході обшуку грошові кошти речовими доказами немає, бо відсутній протокол співставлення виданих на закупку коштів із коштами, вилученими в ході обшуку.
Найпоширенішими підставами для відмови є такі, як арештоване майно визнано речовим доказом у справі, досудове слідство триває й у подальшому може виникнути необхідність у проведенні експертиз і процесуальних дій з указаним майном; до клопотання про скасування арешту майна не долучено ухвалу слідчого судді, якою арешт на майно був накладений; заявником не доведено право власності на арештоване майно; обґрунтованість накладення арешту на майно, належне заявнику, уже перевірено іншим слідчим суддею, а доказів, які б свідчили про те, що в рамках кримінального провадження відпала потреба в арешті майна, особою, яка звернулася з клопотанням, слідчому судді не надано.
Заслуговує на увагу також проблема, за якої під час досудового розслідування закрито кримінальне провадження, а питання зняття арешту з майна не вирішено. Відповідно до закону, рішення про закриття кримінального провадження на цій стадії може прийняти як слідчий, так і прокурор залежно від визначених підстав (ч. 4 ст. 284 КПК України). Проте, на відміну від прокурора, у слідчого немає повноважень щодо зняття арешту з майна, він не є суб’єктом звернення з клопотанням про скасування арешту майна. Прокурор водночас із винесенням постанови про закриття кримінального провадження має скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації, але, як ми вже зазначили, таке рішення не завжди приймається. На нашу думку, необґрунтоване збереження арешту на майно є протиправним і тривалим порушенням права власності, яке має бути відновлено.
Ураховуючи вищезазначене, а також з метою подальшого усунення відповідної прогалини в законі варто передбачити процесуальний механізм зняття арешту з майна після закриття кримінального провадження слідчим, прокурором, якщо це не було зроблено. Пропонуємо ст. 174 КПК України доповнити ч. 5 у такій редакції: «У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження, за яким рішення про накладення арешту на майно не скасовано, власник чи володілець такого майна має право звернутися з клопотанням до слідчого судді щодо зняття арешту й повернення належного йому майна. Розгляд такого клопотання слідчим суддею здійснюється в порядку, визначеному ч. 2 ст. 174 КПК України».
Отже, у системі заходів забезпечення кримінального провадження особливе місце належить такому з них, як арешт майна. Цей захід є важливим елементом механізму забезпечення завдань кримінального провадження та фактором найбільш відчутного вторгнення у сферу права власності особи. У зв’язку з цим належна правова регламентація діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду під час накладення арешту на майно, дотримання ними законності, верховенства права, інших правових приписів є гарантією захисту майнових прав громадян і забезпечення передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України результатів вирішення кримінального провадження.
Автор: Діна Дружакова
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
