Поки глобальні гравці тестують політики, Україна тестує реальність. Інвестиції в бойові дрони з елементами ШІ, платформи швидкої релокації енергетики, модульні smart grid-системи та навчальні кібертренажери зробили країну полігоном для передових технологій, які згодом масштабуються в НАТО та ЄС. Саме тому іноземні компанії дедалі частіше обирають Київ не як бенефіціара допомоги, а як партнера для розробки, випробувань і експорту цифрових та енергетичних рішень.
Оборонна промисловість: від імпорту до експорту
Чітка вертикаль командування, адаптивність до фронтових умов і нечуваний до 2022 року симбіоз між державою та приватним сектором — ось три кити, на яких зараз тримається українська оборонна економіка. Понад 60% нових розробок створюється невеликими компаніями, які до війни мали дотичне або взагалі нульове відношення до ВПК. Саме ці ентузіасти — інженери, хакери, дронобудівники — перетворили «гаражні лабораторії» на кластери сучасного технологічного виробництва.
У межах платформи Brave1, яка стала державним акселератором військових стартапів, лише за останній квартал було профінансовано 112 рішень. Серед них — FPV-дрони з автономною системою навігації, модулі радіоелектронної боротьби, польові ШІ-командні центри. Уряд спростив процедури погодження, дозволивши реєструвати виробництво за 21 день, а не за 3–6 місяців, як це було раніше.
Окрема історія — боєприпаси. Якщо в 2022 році власне виробництво закривало близько 8% потреб, то у 2025-му ця цифра зросла до 34% — з перспективою вийти на 50% до кінця року. За даними Мінстратегпрому, обсяг вироблених снарядів калібру 155 мм зріс у 15 разів у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення. А нові лінії з виробництва порохів та капсулів відкриваються за участі інвесторів із Канади, Чехії, Ізраїлю.
Україна активно експортує нові оборонні рішення до країн Балтії, Польщі та Скандинавії. Йдеться про дрони, програмне забезпечення, системи управління вогнем та симуляційні середовища для навчання армії. Таким чином, військові технології стають вагомим інструментом зовнішньоекономічної присутності країни.
Кібербезпека: цифровий щит країни
Українська кібербезпека за останні два роки стала зовсім іншою. Зараз вона виглядає як чітка система цифрової оборони — з сучасною архітектурою, швидким реагуванням і фахівцями, які працюють за стандартами НАТО. Атаки перетворились на щоденну реальність, але саме це змусило індустрію рости й змінюватись буквально в режимі онлайн.
На ключових об’єктах — наприклад, в енергетичних компаніях чи телеком-операторах — уже працюють спеціальні аналітичні вузли, які бачать підозрілу активність ще до того, як починається справжній злам. Такі вузли автоматично фіксують небезпечні дії та надсилають сигнал безпеки, що дозволяє зреагувати за лічені хвилини. Середній час відповіді на інцидент по країні — 19 хвилин, і це офіційно підтверджено даними НКЦК (травень 2025).
Напрямки атак теж змінилися. Якщо раніше це були сайти чи поштові сервери, то зараз атакують логістику, залізницю, енергетичні мережі — усе, що має стратегічне значення. Тому великі гравці, наприклад, Укренерго чи дата-центри, вже впровадили модель zero trust: кожен доступ до системи перевіряється, навіть якщо це «свій» співробітник.
Кількість фахівців з кібербезпеки зросла втричі, зокрема завдяки програмі Reskill UA. Випускники працюють як у держструктурах, так і у приватному секторі — багато хто створює цілодобові SOC (центри моніторингу безпеки), які обслуговують критичні об’єкти, як-от аеропорти чи лікарні.
Ще одна важлива зміна — з’явилися власні українські продукти. Наприклад, сервіси, які самостійно аналізують поведінку хакера в системі, визначають уразливі місця або прогнозують складні, довготривалі атаки (так звані slow-burn). Ці рішення вже використовують у Польщі, Литві та Румунії — для захисту державних сайтів і мереж.
Енергетичні інновації: зелений курс
Енергетична система України змінюється з фундаменту. Раніше вона працювала як одна велика станція, що живить усе навколо. Тепер курс інший — десятки менших джерел енергії, розкиданих по регіонах, з’єднаних у єдину розумну мережу. Таку модель складніше вивести з ладу, вона гнучкіша й адаптивна до викликів, включно з війною чи погодними катаклізмами.
Замість старих ТЕС і ТЕЦ країна робить ставку на вітряки, сонячні ферми та біоенергетику. За прогнозами «Укренерго», за кілька років Україні потрібно запустити 12–13 ГВт нових потужностей. Для розуміння — цього достатньо, щоб повністю забезпечити потреби понад 10 мільйонів домогосподарств. Більшість нових проєктів розміщують у західних областях — це і безпечніше, і ближче до кордонів ЄС, звідки надходять інвестиції.
Підключаються нові технології — наприклад, батареї, які накопичують електроенергію й передають її в години пікового навантаження. Уявіть: вдень сонце заряджає систему, а вночі ви дивитесь фільм, живлений тією ж енергією. У містах вже створюють енергетичні хаби — це такі локальні вузли, які об’єднують виробництво, зберігання та розподіл енергії. У 2024 таких було дев’ять, а у 2025 — вже понад 30. Найбільше — у Львівській, Івано-Франківській і Хмельницькій областях.
Європейський банк реконструкції та розвитку пообіцяв €1 млрд на енергетичну інфраструктуру — це модернізація підстанцій, перехід на цифрове управління мережею, підтримка біомасових проєктів. А за оцінками PwC, загальна потреба для повноцінного переформатування системи — до $23 млрд.
Усе це рухає Україну в бік моделі open-grid — коли кожен мегават енергії має своє джерело, свій маршрут і місце, де його можна зберегти. Це означає менше втрат, більше контролю, швидшу реакцію. І — головне — стабільність навіть у найскладніші моменти.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
