Сьогодні український бізнес дедалі відчутніше входить у реальність, де визначальним обмеженням стає якість людського капіталу, рівень підготовки фахівців і здатність ринку швидко підлаштовуватися до нових умов. Демографічний спад уже тисне на найм, темпи розширення компаній і саму логіку економічного відновлення, оголюючи питання, які ще вчора здавалися відкладеними. У фокусі дедалі виразніше опиняються питання майбутньої конфігурації зайнятості, умов, за яких повернення українців з-за кордону стане ресурсом для розвитку, готовності роботодавців та освітніх інституцій до нової реальності ринку праці. Ще один принциповий вимір дискусії — чи можлива довга траєкторія зростання без системної ставки на продуктивність, підготовку кадрів і якість життя. Саме про ці виклики редакція «Першого Бізнесового» поговорила з Тимофієм Бріком.
У розмові з Тимофієм Бріком, ректором KSE, говоримо про те, як демографічний спад змінює практику найму, звужує простір для масштабування бізнесу, змушує по-новому дивитися на роль освіти та зрештою виводить кадрове питання в центр розмови про економічне майбутнє України.
Коли йдеться про демографічну кризу, публічна дискусія зазвичай зосереджується на цифрах і масштабі явища. Який наслідок для українського підприємницького середовища, на вашу думку, сьогодні залишається в тіні?
Тимофій Брік: Найбільш недооцінена проблема — це брак людей потрібного профілю. Український бізнес зараз стикається із дефіцитом конкретних компетенцій, а не з нестачею робочої сили загалом. Економіка змінюється швидше, ніж люди встигають перекваліфіковуватися. У підсумку виникає парадокс: вакансії є, кандидати є, але між ними немає збігу.
Цей розрив часто сприймається як технічна вада ринку праці, хоча насправді йдеться про значно глибшу проблему. Формально пропозиція існує, але фактично вона не закриває той кадровий запит, який формує економіка.
Це добре видно на прикладі релокованих підприємств: виробництва відкриваються, але не можуть розширюватися, оскільки не знаходять фахівців із відповідними компетенціями. І це стає ключовим обмеженням для зростання — вирішальним ресурсом виявляється людський потенціал, а не капітал.
Саме тому ми в KSE розвиваємо напрям прикладної освіти, зокрема KSE Proftech — короткі, практичні програми, які дозволяють людям швидко здобути прикладні навички під потреби ринку. Це відповідь і на освітній запит, і на структурну проблему економіки.
Якщо перейти від загальної картини до практичного виміру, у яких сферах цей дисбаланс проявиться найшвидше? І чи може ситуація скластися так, що для частини компаній головним бар’єром для розширення стане вже не ринок збуту, а кадрова стеля?
Тимофій Брік: Першими постраждають галузі, які вже залежать від кваліфікованої праці: виробництво, інженерія, IT, частина сервісів.
У багатьох компаніях вакансії залишаються відкритими місяцями. Причини очевидні: міграція, мобілізація, внутрішнє переміщення. Але глибша проблема полягає в структурному розриві між тим, що потрібно компаніям, і тим, що реально доступне на ринку.
Найгостріше це відчувається там, де потрібна підготовка, досвід і точність, а заміна фахівця не відбувається швидко. У таких секторах кадровий вакуум майже одразу впливає на темп роботи, виробничі плани й здатність рухатися далі. Формально попит на продукт чи послугу може зберігатися, але операційна спроможність уже просідає. Саме тому проблема швидко переходить із HR-площини в площину розвитку.
Ризик тут дуже зрозумілий: частина бізнесів не зможе рости. Не через брак попиту, а через брак людей. І тут важливо не будувати ілюзій: повернеться лише частина тих, хто виїхав. Це означає, що дефіцит кадрів — довгострокова реальність.
Тема репатріації часто звучить у публічному просторі як бажаний сценарій на майбутнє. За яких передумов вона справді почне відчутно впливати на кадрову ситуацію та динаміку економіки, а не залишатиметься декларацією на рівні політичної риторики?
Тимофій Брік: Треба розуміти, що повернення саме по собі не відбудеться. Люди ухвалюють раціональні рішення. Якщо за кордоном буде безпечніше, стабільніше та передбачуваніше, вони залишатимуться там. Це вибір, який формується з повсякденного досвіду, а не з емоційних закликів. У таких обставинах рішення про переїзд назад завжди проходить через дуже приземлену перевірку: чи є відчуття захищеності, чи можна планувати життя, чи зрозуміло, на що орієнтуватися після повернення. Саме тому тільки декларацій тут замало. Потрібна реальна рамка, в якій людина бачить для себе перспективу.
Щоб змінити цю логіку, потрібні конкретні стимули: гарантована зайнятість, конкурентні зарплати, зрозумілі правила гри. Інакше вибір на користь України так і не стане масовим. Для більшості рішення про повернення пов’язане не з абстрактним патріотичним імпульсом, а з оцінкою ризиків і можливостей у дуже практичній площині.
Деякі українські компанії вже працюють у цьому напрямку: підтримують контакт із працівниками за кордоном і пропонують умови для повернення. Але це має стати системною практикою.
Якщо припустити, що швидкого й масштабного зворотного руху не станеться, яким у найближчі роки буде кадровий ландшафт в Україні? І чи готові роботодавці перебудувати свої підходи під іншу конфігурацію команд та ширший соціальний профіль тих, хто претендуватиме на робочі місця?
Тимофій Брік: На мою думку ринок праці помітно постаріє. Молодих людей стане менше, а середній вік працівників зростатиме. Це означає, що більше ролей будуть займати люди 50+, 60+, ветерани, жінки, які раніше були менш представлені на ринку праці. Те, що ще вчора могло сприйматися як виняток, поступово ставатиме звичною кадровою реальністю. Власне, йдеться про зміну самої норми: звичний профіль працівника розширюватиметься, а коло тих, кого роботодавці вважатимуть релевантними, неминуче зросте. Це буде не точкове явище, а загальна перебудова структури зайнятості. Саме тому так звані «нестандартні» кандидати фактично стануть новою нормою.
Проблема в тому, що бізнес до цього готовий не повністю. Дуже часто бар’єром стають не економічні обставини, а упередження. Компанії й далі мислять старими уявленнями про бажаний тип працівника, хоча ринок уже змінюється швидше, ніж ці уявлення. І саме в цій інерції сьогодні криється одна з головних точок напруги. Якщо компанії не навчаться працювати з різними групами, вони просто не зможуть закривати вакансії.
Окремо варто сказати про гнучкі формати роботи. Часткова зайнятість, повернення після декрету, баланс ролей у сім’ї — це вже не соціальна політика, а економічна необхідність.
Наскільки взагалі реалістично говорити про стійкий економічний рух угору в ситуації, коли розвиток, підготовка й збереження людського потенціалу не оформлені в цілісну стратегію?
Тимофій Брік: Економічне зростання без політики розвитку людей — це ілюзія. Країна може бути меншою за населенням і водночас багатшою. Але це працює тоді, коли кожен працівник створює більше доданої вартості. У цьому сенсі вирішальне значення має не сама чисельність, а якість людського капіталу, рівень підготовки та здатність економіки підвищувати продуктивність. Саме тут і проходить межа між скороченням, яке можна компенсувати, і скороченням, яке починає тягнути країну вниз. Без цього демографічні втрати дуже швидко перетворюються на втрати економічні.
Людський капітал сьогодні — глобальний ресурс. Люди їдуть туди, де кращі умови. Україна вже конкурує за своїх громадян з іншими країнами, і далі ця конкуренція буде ставати жорсткішою. У такій ситуації ставка на освіту, якість життя і професійний розвиток — це вже питання економічної спроможності, а не другорядна соціальна тема.
Якщо ми не інвестуємо в якість життя, освіту і продуктивність, ми програємо цю конкуренцію.
У ситуації, коли економіка дедалі гостріше відчуває розрив між своїм запитом і наявною підготовкою людей, особлива відповідальність лягає на освітні інституції. Яку нову функцію, на вашу думку, мають взяти на себе вища школа та програми для дорослих, і які рішення вже сьогодні не варто відкладати?
Тимофій Брік: Університети мають перестати бути лише місцем отримання дипломів. Їхня роль полягає в тому, щоб швидко адаптувати людей до змін на ринку праці.
Сьогодні зростає попит уже не на абстрактну «загальну освіту», а на конкретні навички — інженерію, виробництво, технічні спеціальності. І це вже добре видно: чимало людей із вищою освітою повертаються до навчання, щоб здобути прикладні компетенції. Фактично йдеться про зміну самої логіки освіти: диплом перестає бути фінальною точкою, а навчання стає інструментом постійного оновлення професійного профілю. Саме тому традиційна модель, у якій людина один раз навчається «на все життя», дедалі менше відповідає реальності. Ринок рухається швидше, і освітня система має встигати за цим темпом.
Освіта стає безперервною. І університети мають під це перебудовуватися: короткі програми, швидке навчання, тісна співпраця з бізнесом. Це відповідь на кризу, але водночас і можливість для зростання.
Наприкінці цієї розмови в центрі уваги опиняється вже ширша площина — здатність країни діяти злагоджено перед довгим кадровим викликом. Як у такій конфігурації мають розподілятися ролі між публічною владою та роботодавцями, і до яких наслідків веде модель, за якої всі бачать загрозу, але ніхто не переходить до практичних кроків?
Тимофій Брік: Чіткої межі тут немає — і в цьому частина самої колізії. Держава відповідає за базові умови: безпеку, правила гри, соціальну політику. Бізнес — за робочі місця, навчання і адаптацію людей.
Ефективна модель можлива лише за одночасного руху з обох боків. Інституційне середовище задається на рівні державної політики, але реальна інтеграція людини в економіку відбувається всередині компаній. Саме там з’являються вакансії, можливості для перекваліфікації й механізми входу в професію. Тому пауза або пасивність будь-кого з учасників одразу послаблює всю конструкцію. Якщо цього не станеться, дефіцит кадрів із тимчасового ускладнення перетвориться на хронічне обмеження, яке дедалі відчутніше звужуватиме можливості для економічного руху.
Найгірший сценарій — інерція: стан, за якого всі усвідомлюють масштаб виклику, але це усвідомлення так і не переходить у зміну підходів, рішень і поведінки.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
