У кримінальному провадженні слідчий наділений значним обсягом владних повноважень: саме він ініціює більшість процесуальних дій, формує доказову базу та визначає тактичний напрям розслідування. Формально ці повноваження обмежені законом, однак на практиці вони нерідко реалізуються з відхиленням від установленої процедури. Такі відхилення часто сприймаються як «робочі моменти» або неминучі процесуальні помилки, хоча за своєю правовою природою можуть становити істотні порушення прав учасників провадження.
Проблема полягає не лише у факті порушення, а й у складності його фіксації та доведення. Без належної процесуальної реакції незаконні дії слідчого залишаються поза межами судового контролю та згодом легалізуються у вигляді допустимих доказів.
Правова межа повноважень слідчого
Слідчий є представником сторони обвинувачення та діє в межах повноважень, визначених Кримінальним процесуальним кодексом. Його діяльність ґрунтується на принципах законності, поваги до прав і свобод людини, змагальності сторін та судового контролю.
Зміст цих принципів конкретизується у процесуальних нормах, що регламентують:
- порядок проведення слідчих (розшукових) дій;
- умови обмеження конституційних прав особи;
- процесуальну форму збирання та фіксації доказів;
- обов’язок мотивувати процесуальні рішення.
Вихід за ці межі означає не «тактичну помилку», а порушення процесуального закону, наслідком якого може бути визнання відповідних доказів недопустимими або встановлення факту істотного порушення прав особи.
Типові форми порушень з боку слідчого
На практиці незаконні дії слідчих найчастіше проявляються у таких формах:
- проведення обшуку або огляду без належної ухвали слідчого судді чи з відхиленням від її змісту;
- допит особи без надання статусу підозрюваного та без роз’яснення права на захист;
- тиск на учасників провадження з метою отримання потрібних показань;
- вилучення майна, не зазначеного в ухвалі суду;
- затягування строків досудового розслідування;
- відмова у допуску адвоката або створення штучних перешкод для його участі.
Ці дії об’єднує спільна риса: вони спрямовані на досягнення процесуального результату ціною порушення процедури, яка й покликана гарантувати справедливість процесу.
Чому порушення складно довести
Сам факт порушення ще не означає його автоматичне визнання незаконним. У кримінальному процесі дії органу досудового розслідування вважаються правомірними доти, доки протилежне не буде встановлено судом.
Крім того, значна частина слідчих дій відбувається у процесуальному середовищі, контрольованому стороною обвинувачення: протоколи складаються самим слідчим, технічна фіксація не завжди здійснюється, а свідками виступають залучені ним особи. За відсутності процесуальної реакції з боку захисту ці матеріали формують односторонню картину подій.
Тому доведення порушень полягає не у констатації факту, а у його процесуальному закріпленні.
Процесуальні механізми фіксації порушень
Для доведення незаконності дій слідчого необхідне системне використання передбачених КПК процесуальних інструментів. До них належать:
- заяви про порушення прав під час проведення слідчих дій;
- зауваження до протоколів процесуальних дій;
- клопотання про визнання доказів недопустимими;
- скарги слідчому судді на дії або бездіяльність слідчого;
- ініціювання судового контролю за дотриманням строків та підстав розслідування.
Ці дії не мають декларативного характеру. Вони формують процесуальний слід порушення, який у подальшому може бути використаний для доведення незаконності здобутих доказів або для встановлення істотного порушення права на захист.
Значення протоколу як джерела доказів порушення
Протокол слідчої дії є не лише засобом фіксації дій слідчого, а й потенційним доказом його порушень. Невідповідність між фактичними обставинами та змістом протоколу, відсутність обов’язкових реквізитів, неточний опис процесуальних дій можуть свідчити про істотні порушення процедури.
Зауваження до протоколу, внесені одразу після завершення слідчої дії, мають особливе значення. Вони демонструють, що сторона захисту не погодилася з процесуальною формою дії та зафіксувала свою позицію у момент її проведення, а не постфактум.
Роль судового контролю
Ключовим інструментом доведення незаконності дій слідчого є судовий контроль. Саме слідчий суддя наділений повноваженнями оцінювати:
- чи були підстави для втручання у права особи;
- чи дотримано процесуальну форму;
- чи відповідають дії слідчого принципу пропорційності.
Оскарження дій або бездіяльності слідчого не є проявом конфліктності сторони захисту, а реалізацією процесуального балансу. Без цього механізму будь-яке порушення фактично залишається внутрішньою проблемою сторони обвинувачення і не набуває юридичної оцінки.
Практичне значення доведення порушень
Доведення незаконності дій слідчого має не лише моральне, а й чітке процесуальне значення. Його наслідками можуть бути:
- визнання доказів недопустимими;
- скасування незаконних процесуальних рішень;
- відновлення порушених прав особи;
- формування підстав для виправдання або закриття провадження.
Крім того, системна фіксація порушень змінює саму логіку кримінального процесу: замість безконтрольного руху в напрямі обвинувачення виникає простір для реальної змагальності сторін.
Узагальнення
Порушення закону слідчим не є винятком із системи кримінального провадження, а ризиком, притаманним будь-якому процесу, де одна сторона наділена владними повноваженнями. Вирішальним є не сам факт порушення, а здатність надати йому процесуальної форми та юридичного значення.
Доведення незаконності дій слідчого – це не емоційна реакція на несправедливість, а послідовна робота захисту з нормами процесуального права: через фіксацію, оскарження та судовий контроль. Лише за цієї умови кримінальне провадження перестає бути одностороннім інструментом обвинувачення і набуває рис правової процедури, у якій права особи мають не декларативний, а реальний зміст.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
