Для учасників кримінального провадження дії слідчого часто сприймаються як обов’язкові та безальтернативні. Обшук, допит, вилучення майна чи відмова у задоволенні клопотань виглядають як прояв владних повноважень держави, яким неможливо протистояти. Водночас кримінальний процес побудований не лише як механізм переслідування, а й як система контролю за діями сторони обвинувачення. Саме інститут оскарження процесуальних рішень і дій слідчого є практичним інструментом такого контролю.
Оскарження незаконних дій слідчого – це не конфлікт із системою, а реалізація процесуального балансу між сторонами. Воно дозволяє не лише фіксувати порушення, а й створювати доказову базу для подальшого захисту в суді.
Нормативна основа
Відповідно до ст. 303 КПК України, на досудовому розслідуванні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора, якщо вони порушують права чи законні інтереси учасників провадження. Йдеться не про оцінку «справедливості» слідчого, а про перевірку відповідності його дій вимогам процесуального закону.
Формально оскарження здійснюється шляхом подання скарги до слідчого судді. Така скарга є процесуальним документом, який:
- подається стороною захисту або іншою заінтересованою особою;
- має бути мотивованою і обґрунтованою;
- розглядається судом у визначений законом строк.
Таким чином, контроль за слідчим у кримінальному процесі здійснює не прокурор і не керівник органу досудового розслідування, а саме суд.
Які дії слідчого підлягають оскарженню
Кримінальний процесуальний закон передбачає можливість судового контролю за конкретними рішеннями, діями та бездіяльністю слідчого, якщо вони безпосередньо порушують права та законні інтереси підозрюваного. Для сторони захисту принциповим є не оцінювання доцільності дій органу досудового розслідування, а виявлення процесуальних дефектів, які роблять такі дії незаконними.
У практиці захисту найчастіше предметом оскарження стають:
- невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення;
- проведення обшуків або оглядів без ухвали слідчого судді, за відсутності передбачених законом підстав або з виходом за межі наданого дозволу;
- порушення порядку надання тимчасового доступу до речей і документів, зокрема фактичне вилучення документів без належної судової санкції;
- незаконне вилучення майна, у тому числі майна, що не має ознак речових доказів, або відмова у його поверненні після відпадіння підстав для подальшого утримання;
- безпідставна відмова у задоволенні клопотань сторони захисту або формальний розгляд таких клопотань без належної мотивації;
- умисне затягування досудового розслідування шляхом тривалого невчинення необхідних процесуальних дій;
- проведення допитів, обшуків, впізнання, оглядів та інших слідчих дій із порушенням встановленої процесуальної форми або з обмеженням права на захист.
З позиції сторони захисту принципово важливо, що предметом оскарження є не тактика чи стратегія досудового розслідування, а конкретні процесуальні порушення, які підлягають судовій перевірці.
Стандарт перевірки законності
Слідчий суддя не оцінює доказову базу так само, як суд під час розгляду справи по суті. Його завдання – перевірити:
- чи мав слідчий процесуальні повноваження;
- чи дотримано форму та порядок дії;
- чи було втручання у права особи пропорційним і обґрунтованим.
Це означає, що навіть за наявності підозри або кримінального провадження дії слідчого можуть бути визнані незаконними, якщо вони проведені з порушенням процедури. У кримінальному процесі форма часто має не менше значення, ніж зміст.
Процедура оскарження
Скарга подається до слідчого судді місцевого суду за місцем здійснення досудового розслідування. Вона має містити:
- опис оскаржуваної дії або бездіяльності;
- вказівку, які саме норми КПК порушено;
- обґрунтування, у чому полягає порушення прав особи;
- прохальну частину (що саме має зробити суд).
Строки подання скарги є обмеженими і залежать від характеру порушення. Наприклад, рішення про відмову у задоволенні клопотання може бути оскаржене протягом десяти днів з моменту отримання відповідної постанови.
Скарга розглядається у судовому засіданні з викликом сторін. У межах цього розгляду сторони фактично вперше реалізують змагальність щодо законності дій слідства.
Типові тактичні помилки
Найчастіше сторона захисту втрачає ефективність оскарження не через відсутність підстав, а через:
- спробу оскаржити «все одразу» без визначення ключових порушень;
- підміну процесуальних аргументів моральними оцінками;
- формальне цитування норм КПК без прив’язки до конкретних дій;
- несвоєчасне звернення до суду;
- відсутність чіткої процесуальної мети (що саме має змінитися після ухвали суду).
У результаті скарга перетворюється на декларацію незгоди, а не на інструмент процесуального впливу.
Практичне значення оскарження
Оскарження незаконних дій слідчого не завжди призводить до негайного скасування відповідної слідчої дії, однак для сторони захисту воно має істотне процесуальне значення. Звернення до слідчого судді дозволяє:
- процесуально зафіксувати допущені порушення;
- створити підстави для визнання отриманих доказів недопустимими;
- обмежити подальші зловживання сторони обвинувачення;
- вплинути на тактику досудового розслідування.
Судовий контроль змушує слідство коригувати свою процесуальну поведінку з огляду на ризик втрати доказової бази.
Для підозрюваного оскарження незаконних дій слідчого є не лише поточним засобом реагування, а елементом загальної стратегії захисту. Воно дає змогу зафіксувати порушення у процесуальній формі, мінімізувати подальший тиск та сформувати процесуальну позицію ще на стадії досудового розслідування.
Ефективність цього механізму залежить від правильно обраного предмета оскарження, дотримання процесуальної форми та здатності адвоката перетворити порушення слідства на юридичний аргумент.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
