Електронне декларування стало одним із ключових інструментів у боротьбі з корупцією. Воно дозволяє суспільству контролювати прозорість доходів і майна посадових осіб. Це важливий крок до формування довіри до державних інституцій.
Водночас практика показала: без кримінальної відповідальності система декларування була б радше формальністю. Саме тому зараз законом передбачено покарання за свідоме внесення неправдивих відомостей у декларації. У цій статті йтиметься про зміст статті 366-2 КК України, її практичне застосування та про те, кого саме вона стосується.
Нормативна база: що передбачає стаття 366-2 КК України
Стаття 366-2 КК України встановлює відповідальність за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Простими словами, якщо службовець свідомо приховав майно, доходи чи активи або навмисне занизив їхню вартість, це може стати підставою для кримінального переслідування.
Об’єктивна сторона злочину полягає саме в умисному внесенні неправдивих даних або умисному неподанні відомостей, які підлягають декларуванню. Важливо підкреслити, що кримінальна відповідальність настає лише у випадку, якщо розбіжність перевищує суттєвий поріг. Якщо йдеться про незначні помилки чи технічні збої, такі дії можуть тягнути лише адміністративну відповідальність.
Отже, ключова різниця між адміністративною та кримінальною відповідальністю – це не лише розмір відхилення у даних, а й наявність умислу. Лише доведений факт свідомого спотворення інформації дозволяє кваліфікувати діяння як кримінальний злочин.
Коло суб’єктів: хто підлягає відповідальності
Закон «Про запобігання корупції» чітко визначає коло осіб, які зобов’язані подавати декларації. До них належать:
- державні службовці різних категорій;
- посадові особи місцевого самоврядування;
- судді та працівники судової системи;
- прокурори та слідчі;
- народні депутати та депутати місцевих рад;
- керівники державних підприємств і установ, які отримують фінансування з бюджету.
Кримінальна відповідальність за статтею 366-2 застосовується виключно до цієї категорії осіб. Це пояснюється тим, що саме вони виконують публічні функції та розпоряджаються ресурсами громади чи держави. Звичайні громадяни не підпадають під дію статті, адже їхнє майнове становище не має прямого впливу на прозорість державного управління.
Таким чином, у законі є акцент не на покаранні пересічних людей, а на підвищенні відповідальності тих, хто має владу та доступ до ресурсів. Це логічно та справедливо, адже суспільство має право вимагати більшої відкритості саме від тих, кому воно делегувало повноваження.
Санкції та наслідки за статтею 366-2
Далі розглянемо види покарання, додаткові наслідки та реальні приклади з судової практики.
Види покарання
Основні санкції передбачають кілька варіантів покарання залежно від тяжкості правопорушення:
- Штраф – найбільш поширене рішення судів, яке може становити значну суму, що суттєво б’є по фінансовому стану порушника.
- Громадські роботи – альтернатива, яка застосовується здебільшого у випадках, коли правопорушення не носить масштабного характеру, але все ж вимагає реальної відповідальності.
- Обмеження волі – більш суворий захід, який застосовується тоді, коли недостовірність декларування має очевидний умисний характер і суттєво підриває довіру до державних інститутів.
Додаткові наслідки
Окрім основного покарання, обов’язковим є позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов’язаною з державними функціями, на строк до 3 років. Репутаційні втрати значні: публічність вироку шкодить кар’єрі, довірі суспільства та особистому життю. Варто відзначити, що такі наслідки мотивують до ретельності в декларуванні, але можуть бути надмірними для ненавмисних помилок.
Приклади судових вироків
Реальна практика ілюструє застосування. Наприклад, у 2025 році колишнього депутата Турбівської селищної ради Вінницької області визнали винним за ст. 366-2 КК України за недостовірні дані про готівку на 5,5 млн грн – призначено штраф 51 тис. грн і заборона на посади на 1 рік.
Інший вирок від 02.06.2025 (справа № 127794481, Голосіївський районний суд) за ч.2 ст. 366-2 – покарання за значні розбіжності в декларації, з урахуванням обтяжуючих обставин.
Судова практика та проблемні питання застосування
Судова практика за статтею 366-2 КК України трактує “недостовірність” як завідомо неправдиві відомості, що відрізняються від реальних на значну суму, з акцентом на умисел. Суди вимагають доведення, що декларант знав про помилки, як у справах з прихованими активами. Це уніфікує підхід, але змушує замислитися про суб’єктивність оцінок.
Докази зазвичай включають відомості з державних реєстрів (ЄДР, реєстр нерухомості), банківських документів, податкових звітів та висновків НАЗК. Наприклад, порівняння декларації з банківськими виписками часто стає ключовим, як у випадках з незадекларованою готівкою чи майном.
Проблемні моменти численні: доведення умислу складне через можливі технічні помилки, що призводить до виправдань (4 виправдувальних вироки в 2023). Оскарження в Конституційному Суді (як у 2020, коли норму визнали неконституційною, але відновили) продовжує дискусії про пропорційність. Співвідношення з адміністративними порушеннями (ст. 172-6 КУпАП для менших сум) викликає плутанину, бо межа між ними розмита, що ускладнює кваліфікацію.
Автор: Андрій Турій, адвокат та керуючий партнер “Турій та Партнери”
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
