Візит держсекретаря Блінкена в Україну – експерт розповів подробиці

Поділитися:

1.Точної відповіді на запитання щодо мети та конкретних завдань візиту до України цими днями держсекретаря США пана Блінкена я, зрозуміло, не маю. Тут можна лише фантазувати. Добре, що підґрунтя для цього більш ніж достатньо і гадати можна до нескінченності. Мету візиту його можна пов’язувати «з тим, що було і тим, що буде». Тобто, з тими подіями, які відбулися, і тими, які насуваються. Такими могли бути підсумки вже згадуваних перемовин Путіна й Ердогана. Блінкен міг піднімати якісь питання перед українським керівництвом у цьому контексті.

Далі, проведення саміту G20 у контексті обговорення на ньому питань, які стосуються України, зокрема, послаблення санкцій проти Росії. Чи міг він це обговорювати для того, щоб з’ясувати позицію України або натиснути на її керівництво для того, щоб пом’якшити його позицію з цього питання? Міг.

Далі, арешт Коломойського разом із заявою Зеленського про прирівняння корупції до державної зради. Красива заява, жаль тільки, що зроблена аж ніяк не для того, щоб боротися з корупцією. Вона була спрямована на виведення відповідних резонансних справ топ-корупціонерів з-під компетенції антикорупційних органів, які значною мірою є незалежними від президента, та, відповідно, передачу їх у компетенцію СБУ, яке від нього повністю залежне. Зараз ми вже знаємо, яких зрадників і недотеп Зеленський за час свого президентства у це СБУ наштовхав і чим це для України обернулося. Є тут питання до розмови держсекретаря з українським керівництвом? Є.

Далі, наступні вибори, які ні з того ні з сього американці захотіли, щоб Україна провела під час війни і всупереч нашому законодавству. Мільйони людей виїхали, мільйони живуть у зоні бойових дій, сотні тисяч громадян перебувають на фронті, в країні є певне обмеження свободи слова, нівельована партійна діяльність тощо, але ви, українці, давайте нам вибори, бо вибори – то торжество демократії! Суперечить законодавству? Та які проблеми, змініть його! Є тема для дискусії? Є! Зокрема тому, що американці до верховенства права ставляться достатньо прагматично й утилітарно. Десь за формулою: якщо це верховенство заважає, то ми на нього не зважаємо. А якщо допомагає, то зміцнюємо і проштовхуємо. Звичайно, тут українці мають бути вдячні, що США постійно чи майже постійно наполягають на важливості для України забезпечення верховенства права і чинять відповідний тиск на наше керівництво. Але іноді, як ми бачимо, наполягають на ігноруванні законів. Таке, до речі, було і у 2016 році, коли у Верховній раді розпалася коаліція, і треба було проводити позачергові вибори. США тоді устами свого посла заявили, що такі позачергові вибори недоречні, що треба працювати далі, зосередитись на реформах. І байдуже, що в країні склалися нові політичні реалії, які потребують закріплення у нових виборах. Така вона «реальна політика».

Далі, візит Зеленського до США для участі у роботі у Генасамблеї ООН та, можливо, зустрічі з керівництвом Сполучених Штатів. Могло це бути предметом перемовин у рамках візиту? Могло.

Далі, ось вкинута інформація, що Байден вже дозрів до надання дозволу на передачу Україні так необхідних нам ракет великої дальності. Добре. Але що вимагатимуть від України в обмін? Міг цей комплекс питань бути предметом перемовин? Міг. Хоча, до речі, я думаю, що такі заяви є засобом тиску американської сторони на Путіна перед зустріччю останнього із Кім Чен Ином. Скажімо, якщо Росія дозволить собі зайве у підтримці Північної Кореї, то негайна американська відповідь полягатиме у наданні Україні вказаних ракет.

Отже, нагадати тут, при обговорені ймовірних завдань візиту, можна дуже багато. Але майбутнє покаже де, що і як крутилося під час цих перемовин. На зараз, з урахуванням, з одного боку, відсутності від офісу Зеленського деталізованої інформації про зміст перемовин, а з іншого, – двоїстість у позиції США щодо українсько-російської війни, деякі експерти іноді вдаються навіть до різного роду конспірологічних теорій. Думаю, не варто цього робити. У будь-яких перемовинах ми не бачимо того, що саме відбувається «за фасадом». І це до певної міри теж нормально, хіба в умовах воюючої країни трішки бентежить. Однак, час все покаже і розставить по своїх місцях.

Поза всяким сумнівом сам по собі візит держсекретаря США до воюючої України є для неї певним позитивним сигналом, морально-психологічною підтримкою наших громадян. І, відповідно, він був позитивно зустрінутий широкою українською громадськістю.

2.Що стосується загрози безпеці Блінкена від російських обстрілів нашої території, то я не дуже впевнений, що вона була. Під час його перебування у Києві ніяких нальотів шахедів не відбувалося. Я б не виключав, що безпека Блінкена була гарантована Росією на прохання США. Ми ж пам’ятаємо, як США офіційно попереджали Росію про приїзд президента Байдена з метою забезпечення його безпеки. То чому це не могло мати місце, менш офіційно? Особливо, якщо держсекретар приїжджав для обговорення якихось важливих і для Москви питань, наприклад, путінських пропозицій щодо зернової угоди. Могло таке бути? Могло. Однак ще раз, не люблю гадань, конспірологічних теорій тощо. Вони витягують інтелектуальні сили на те, що цього не варте.

3.Як було сказано, зміст перемовин «за фасадом» прихований від публіки. Про нього ми дізнаємося навіть не з офіційних заяв, а з реальних кроків і дій. Це стосується не тільки візиту Блінкена, але й, наприклад, вже неодноразово згадуваного саміту G20. Президент Байден і канцлер Шольц заявили про успішність заходу, про позитивний для України розгляд важливих для неї питань, пов’язаних з російською агресією. Бравурні заяви, які, однак, не підкріплюються прописаними у декларації саміту тезами. Останні, про що говорилося, не відповідають інтересам України, як би наші західні партнери їх не нахвалювали. Ця ситуація нагадує поведінку, так званої, «леді Ріббентроп», яка зараз всім доводить що розбудова «Північного потоку – 1» і «2» були на користь Європі, а Мінські домовленості – на користь Україні, оскільки давали їй можливість зібратися із силами. Чомусь тільки вона при цьому забуває і про згубність для Європи майже тотальної залежності від російського газу, і про те, що українська армія у 2014 році розбита не була, а Мінські домовленості, відповідно, стали капітуляцією, яка дозволила Росії закріпитися на окупованих територіях.

Політики після невдачі завжди прагнуть до нівелювання її сприйняття співгромадянами чи міжнародною спільнотою, до надання навіть поразкам позитивного забарвлення (згадаймо дискусії в російських пабліках у контексті славнозвісного «отріцательного наступлєнія»). Саме такий стан справ і зі згаданими коментарями рішень G20.

Для нас тут важливо, що позиція громадян США і навіть Німеччини з питань україно-російської війни таки відрізняється від позиції лідерів цих країн, іноді достатньо суттєво і у позитивний для нас бік. Он у Штатах, конгрес активно тисне на Білий дім з питань поставки нам необхідних озброєнь, а Байден місяцями «пручається».

Такий стан справ створює для України певний простір для тиску на представників західного політикуму шляхом апеляції до широких кіл громадськості їхніх країн. Публічна критика представників політикуму є чутливою для наших партнерів, оскільки так чи інакше позначається і на ставленні до них виборців. Нехай навіть трішки, але позначається. Результативність таких апеляцій пов’язана також із тим, що і сама війна, і її затягування тягнуть за собою значні  негативні наслідки для соціально-економічного розвитку світу загалом, США та Німеччини, зокрема.

Не треба боятися тиснути на Байдена десь на кшталт: друже, припиняй маніпулювати постачанням озброєння Україні та штучно затягувати війну, бо через це гинуть тисячі наших громадян, дай нам необхідне озброєння у повному обсязі і матимеш перемогу у війні, яка стане твоєю заслугою в очах американських громадян перед президентськими виборами; або ми будемо змушені пояснювати американцям, що ти насправді підігруєш у затягуванні війни міжнародному злочинцеві Путіну, який мріє знищити Америку, допомагаєш йому розтоптувати американські інтереси та цінності. Не треба боятися «тицяти» Байдена носом у статистику військової допомоги Україні, де США за загальними її обсягами (тобто в абсолютних цифрах) все ж на другому місці після ЄС, а за порівняльними розрахунками, частки від ВВП країн-донорів – навіть не входить у їхню першу десятку. Ми повинні належним чином реагувати на всі ті казочки, якими нас згодовують США, відмовляючись від постачання тих чи інших озброєнь, казочок на кшталт: звичайно, ми маємо на складах тисячі танків і ракет, які ви просите, але не можемо надати навіть сотню, бо тоді ми будемо погано підготовлені до можливого нападу Китаю на Тайвань. От і треба пояснювати кулуарно й публічно, що ймовірна поразка України у війні чи затягування її лише збільшує ймовірність можливої війни за Тайвань, наближає її, і навпаки, наша перемога зменшує цю загрозу.

Тиснути на союзників потрібно різко, жорстко і навіть агресивно. Бо «на кону» життя мільйонів наших громадян,  військових та цивільних, жінок і дітей. Тут має бути не до політесів.

Звичайно, я дещо гіперболізую в окресленні лінії поведінки, але насправді послідовно проводити її не так і важко. Це абсолютно реально. І просто. Вийшов – і говори.

От Зеленський «наїхав» на НАТО під час саміту у Вільнюсі з різкою заявою через те, що нас «не беруть» до Альянсу (чим, до речі, розсердив американську делегацію разом з Байденом). Причому, наїхав абсолютно безпідставно та некомпетентно. Тому що у справі вступу України до Альянсу основні питання саме до Зеленського, а не до НАТО. Чому у внутрішньополітичному житті України не досягнуті ті критерії, які необхідні для вступу до Альянсу. Чому у неї є проблеми із верховенством права і демократією? Чому суди не реформуються або реформуються маніпулятивно? Чому не ведеться боротьба з корупцією, яка за Зеленського вже досягла неймовірних масштабів, і це попри війну? Чому декларації чиновників і посадовців ОПУ закриті? Чому, чому, чому???

Якщо Зеленський цього всього не розуміє і може виходити та робити дурнуваті заяви, то що, питається, йому заважає робити різкі розумні заяви із найбільш важливих для України проблем? Не дурнуватих і надуманих, а реальних і життєво важливих. Як показує вже згадуване інтерв’ю Зеленського «The Economist», він до такого розумного підходу вже, здається, таки дозрів. Ну, побачимо… Але на сьогодні Зеленський недостатньо захищає кров українців, яка, з його легкої руки, так щедро лилася на початку повномасштабного вторгнення і продовжує литися зараз, бо ж він не готував країну ні до війни, ні до вступу до НАТО. Це факт, і за це Зеленський повинен понести щонайменше політичну відповідальність. Це на його совісті. А чи буде юридична відповідальність, – буде видно. То зараз давай, хлопче, цю свою провину виправляй. І не своїми щоденними зверненнями, хоча вони й корисні, а на міжнародній арені.

4.Чи може така різка критика зашкодити тій допомозі, яку надають Західні країни і Америка зокрема? А як? США регулярно перекривають Україні постачання озброєнь. Минулої осені таким чином вони зірвали нам наступ. Ті чи інші озброєння, які ми просимо, постачаються нам через рік-півтора після запиту. Відсутність таких озброєнь цього року змусила Україну відтермінувати наступ і надала Росії можливість розбудувати глибоко ешеловану оборону. Америка постійно з цим грається. Я вже мовчу про те, що Україні часто постачають просто військове барахло, у порівнянні із сучасним озброєнням, яке давати нам не хочуть. Може це й краще, ніж нічого, але це смерті наших хлопців. То що ми втрачаємо? Наші люди гинуть! Нам немає чого втрачати. Захід нас почав потихеньку зливати. А Штати раз на місяць, щоб ми не смикалися і пам’ятали про свою залежність від дядька Сема. За свою країну треба воювати. І воювати не лише з ворогом, але і з партнерами за постачання належного озброєння у потрібних обсягах. Воювати не тільки кров’ю, але й різким словом. Я не бачу причин, з яких розкритикований Байден може взяти і взагалі не постачати зброю. Бо це йде врозріз із розумінням ситуації американським народом і виборцями. Так він на себе сам начепить бирку непривабливого змісту, про яку вже йшлося вище, і про що з Байденом якраз і треба говорити. І менше треба просити, особливо у підписантів Будапештського меморандуму. Ми не просто воюємо, ми вмираємо за них, за їхню свободу, за їхні цінності, за їхнє спокійне життя.

Водночас, не забуваймо, що якби ми не критикували США, а я достатньо різко по них пройшовся, хоча при цьому залишаюся абсолютно вдячний американському народу за підтримку, це їхні гроші. Нехай навіть вони мають зобов’язання перед нами за Будапештським меморандумом, хоча б моральні. Так само ми вдячні і всім іншим країнам, які нам допомагають.

5.Цікаво, але я щось не чув, щоб ми зверталися за допомогою до Китаю, які не є підписантами Будапештського меморандуму, однак також надали нам тоді певні гарантії безпеки.

Що стосується формування Росією та Китаєм певного союзу, спрямованого проти Заходу та Америки, то думаю, це малоймовірно. Не бачу перспектив. Насамперед, ці країни не довіряють одна одній і прагнуть використати одна іншу виключно у своїх інтересах. Росія, у порівнянні з Китаєм, економічний карлик та ще й технологічно відсталий. І як повноцінний економічний партнер він Пекіну не цікавий. Для Китаю важливим є товарообіг зі США та ЄС, там крутяться основні капітали, там є технології. Китай прагне поліпшити відносини зі США, але на своїх умовах. І зближення з Росією цьому поліпшенню не сприятиме.

Китай на сьогодні і так має від Росії все, що йому потрібно, насамперед це енергоресурси, сировина та певні отримані в оренду території, причому все це практично за безцінь. Китай, як видається, і це заслужено, вже достатньо зневажливо ставиться до РФ. У такому союзі Росія автоматично буде на задньому плані. Однак, жоден російський лідер не захоче бути на «другорядних ролях».

Думаю, Китай вже «прикинув», як він буде поглинати Росію після її розпаду. Але поглинати поступово, потихеньку. Різкий, одномоментний, розпад Росії з відповідними спалахами внутрішніх конфліктів, мільйонами біженців тощо Пекіну не потрібен. Своїх безробітних дівати нікуди. У Китаю на сьогодні економічна ситуація непроста, велике безробіття серед молоді. Йому краще поступово відкушувати від Росії шматки та заселяти ці території своїми людьми. Російська держава з’явилася на політичній карті світу як улус Золотої орди. От з поступовим поглинанням Китаєм вона повернеться до свого стійла.

Крім того, Китай не зацікавлений у поразці Росії у війні з Україною з огляду на те, що це автоматично призведе до зростання авторитету та впливовості у світі Сполучених Штатів.

Якихось чітких доказів постачання Китаєм озброєнь до Росії на сьогодні немає. Пекін дуже обережний у цьому питанні, бо не хоче наразитися на нові санкції США за такі поставки. Може хіба якісь запчастини чи комплектуючі. Чи щось почало йти через Північну Корею.

Автор: Олександр Самарський, експерт Центру дослідження Росії, колишній посол України в Ірані

Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!

Читайте також
24 Листопада 2024 року - 21:58
За останніми даними, середньовартість одного гектара землі в Україні становить...
23 Листопада 2024 року - 15:03
Кабінет Міністрів України анонсував новий порядок бронювання, який базується на...
21 Листопада 2024 року - 12:50
Компанія Just SEO оголошує про запуск нової послуги зі створення...
20 Листопада 2024 року - 11:32
Бізнес-бранч – це простір для обміну ідеями, досвідом та натхненням,...