У Європі дедалі більше людей виходить на пенсію, а нових працівників бракує. Бізнесу доводиться ламати голову: кого поставити за верстат чи в офіс завтра, якщо вчорашні студенти емігрують, а досвідчені кадри прагнуть відпочинку? Старіння населення перетворилося на фактор, що диктує правила гри — від соціальних систем до стратегій компаній. І саме тут виникає питання: як довго ще континент витримає таку демографічну математику?
Що маємо?
За останнє десятиліття співвідношення людей старшого віку до працездатних зросло з 28 % до майже 34 %. Це означає: на одного пенсіонера припадають лише троє тих, хто працює та наповнює бюджети податками. Тривалість трудового життя теж подовжилася: якщо десять років тому вона становила близько 35 років, то зараз уже понад 37,2.
Серед людей 55–64 років зайнятість у ЄС сягає понад 70 % у чоловіків і майже 60 % у жінок. Для порівняння: ще у 2015-му цей показник був на 13–14 пунктів нижчий. Тобто старші працівники залишаються активними довше, і без цього ресурсного резерву багато секторів вже б відчули параліч. Особливо гостро — у медицині, де у деяких країнах понад 40 % лікарів старші за 55 років.
Дефіцит на горизонті
Коли все більше людей отримують пенсії й медичну допомогу, а платників податків стає менше, баланс розхитується. У таких умовах дефіцит кадрів неминучий. До середини сторіччя низка країн ризикує втратити до п’ятої частини працездатного населення. Італія вже зараз прогнозує зниження робочої сили майже на 19 % до 2040 року. Сектори, що потребують великої кількості людей — догляд, освіта, логістика, гостинність, медицина, — стають першими жертвами демографії.
Європейські відповіді
Країни ЄС не можуть дозволити собі дивитися на старіння пасивно, тож формують багаторівневу стратегію.
Перший напрямок — пенсійна політика. Уряди поступово підвищують пенсійний вік або вводять бонуси для тих, хто працює довше. Ідея проста: кожен додатковий рік у професії зменшує тиск на пенсійні фонди й додає робочих рук економіці.
Другий вектор — гнучкість роботи. Часткова зайнятість, дистанційні формати, адаптовані графіки — це вже не «соціальний жест», а бізнес-необхідність. Завдяки такій гнучкості люди старшого віку можуть залишатися у професії, навіть коли повна зайнятість стає для них складною.
Третя складова — перекваліфікація і навчання протягом життя. Європейські компанії активно інвестують у програми перепідготовки: від цифрових навичок до ролей у сфері сервісу й консалтингу. Це дозволяє переводити працівників із фізично важких спеціальностей у професії, де цінується досвід та аналітичне мислення.
Четвертий інструмент — імміграція. Без притоку нових людей ринок праці ЄС ризикує скоротитися настільки, що дефіцит кадрів стане хронічним. Тому поряд із активацією старших поколінь країни паралельно відкривають двері для іноземних працівників.
Усе це разом створює систему, де вік перестає бути проблемою, а перетворюється на ресурс. Європа намагається зробити так, щоб досвідчені працівники працювали довше, а нові кадри приходили швидше — і тільки ця комбінація здатна втримати баланс.
Україна: подвійний виклик
Українська робоча сила зазнала драматичного скорочення: через війну, еміграцію та демографічні тренди втрачено близько 40 % працездатного населення порівняно з 2021 роком. Станом на жовтень 2024 року в Україні налічувалося 10,3 млн пенсіонерів.
Однак частка економічно активних пенсіонерів — приблизно 2,8 млн людей — становить лише близько 27 % від їхньої сукупної кількості.
Якщо не забезпечити масштабну перекваліфікацію і стимулювання праці серед 55 + вікових груп, дефіцит кадрів поглиблюватиметься. Уже зараз багато приватних компаній називають дефіцит персоналу головним викликом. Тут виникає чіткий вибір: або ігнорувати старших працівників і погодитися з падінням потенціалу економіки, або активувати 55+, давши їм доступ до перекваліфікації й умов праці, що відповідають віку й досвіду.
Паралельно, багато українців старшого віку, які емігрували до ЄС, можуть стати вирішальним ресурсом для європейського ринку праці — за умови, що отримаємо стратегію підтримки. Якщо залишити їх в “поза економічній зоні”, Україна втратить не лише молодь, а й важливий резерв людського капіталу, який міг би компенсувати частину втрат через демографічні та міграційні потрясіння.
Що можна сказати про майбутні тенденції? Ринок праці дедалі більше виходить за межі віку: у центрі уваги залишаються і молоді спеціалісти, і ті, хто зберігає працездатність у 60–70 років. Виграють ті країни й компанії, які навчаться дивитися на людей крізь призму компетенцій, а не дати народження. Це означає, що ринок праці дедалі більше перетворюватиметься на простір «довгої кар’єри» з кількома етапами — від інтенсивної молодості до зрілої експертизи. Для Європи це шанс втримати соціальну стабільність, для України — можливість відкрити другу хвилю економічної активності серед старших поколінь. І той, хто першим побачить у старінні ресурс, а не тягар, отримає справжню конкурентну перевагу в найближчі десятиліття.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
