Людство вже зрозуміло: вугілля, нафта й газ — не головне багатство. Реальний капітал — це ідеї, пам’ять і здатність перетворити вразливість на силу. Тому світові гравці починають вкладатися туди, де закладається фундамент майбутнього — у культуру та науку. Україна не стала винятком. Це вже не доброзичливий жест з боку міжнародної спільноти, а продумана стратегія з чіткими орієнтирами
UNESCO оголосила про інвестицію у $18 мільйонів, спрямовану на відновлення й розвиток українського культурного та наукового сектору. Програма — на 2025–2026 роки. Але де саме з’являться нові центри, хто буде розпоряджатися коштами і чому ця підтримка може стати каталізатором змін — розберімося.
Культура як інвестиція, а не благодійність
Поки одні зосереджені на терміновому, інші працюють із довгостроковим — культурним, науковим, людським потенціалом. Глобальні фонди вже давно працюють з логікою: культура — не музейний пил, а стратегічний актив. Саме з цієї логіки виходить нова програма UNESCO, яка передбачає $18 мільйонів підтримки для українського сектору культури та науки до кінця 2026 року (за офіційним сайтом unesco.org). Програма не обмежується культурними подіями — основний акцент зроблено на інституційне посилення та сталий розвиток інфраструктури.
Що саме профінансують
Програма фокусується на відновленні наукового потенціалу, академічній мобільності та підтримці молодих учених. Серед ключових напрямків — розвиток наукових установ, підтримка університетів, розширення доступу до міжнародного наукового співробітництва та цифрових інструментів у сфері культури (за даними unesco.org). Частину фінансування передбачено для посилення культурної дипломатії, підготовки фахівців у сфері охорони спадщини, а також для запуску стипендій і навчальних програм у сфері гуманітарних і соціальних наук.
Чому це вигідно навіть у війні
Фінансування гуманітарного та наукового сектору у нестабільні часи здатне запускати найдієвіші драйвери розвитку. Приклади з Європи демонструють: інфраструктура культури часто стає плацдармом для економічного відновлення, соціального згуртування й появи нових центрів активності. У випадку України посилення дослідницького середовища здатне запустити ефекти ланцюгової дії — від академічних обмінів до зміцнення партнерських мереж і появи внутрішніх ринків ідей. Це також прояв стратегічної суб’єктності: країна, яка вкладається в інтелект і спадщину, діє мовою сили, а не емоційної вразливості.
Ризики: хто буде контролювати кошти
Програму впроваджує UNESCO у співпраці з українськими науковими інституціями, університетами та міжнародними експертними структурами (за даними unesco.org). Основний акцент зроблено на відновленні інституційної спроможності, збереженні академічної спадковості та культурної тяглості. Механізми координації, управління та моніторингу визначаються окремо для кожного напряму — у партнерстві з організаціями, які безпосередньо реалізують проєкти на місцях. Це дозволяє адаптувати підхід до різних типів отримувачів підтримки — від університетів до наукових хабів.
До чого це призведе у 2026
У короткостроковій перспективі — запуск програм і створення робочих місць у науково-культурному секторі. У середньостроковій — формування нових стандартів збереження спадщини, цифровізації, академічної мобільності. А стратегічно — відновлення репутації України як країни, де культура — не жертва, а рушій. Ефективне впровадження цієї програми може започаткувати реальні структурні зміни у сфері культури та науки. Зі стійкою основою — попри всі зовнішні та внутрішні кризи.
Автор: Ганна Захаревич, аналітик бізнесу, стратегії та економіки
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
