У 2004 році Україна здійснила один із найглибших соціальних зсувів з часу незалежності — пенсійну реформу, що кардинально змінила принципи нарахування пенсій. На зміну трудовим виплатам прийшла система державного пенсійного страхування, побудована на солідарному принципі: пенсії почали нараховуватися не просто за роки роботи, а за періоди офіційно сплачених внесків.
Головна інновація — впровадження страхового стажу замість стажу роботи. Це означає, що розмір майбутньої пенсії напряму залежить від того, як довго і сумлінно громадянин сплачував внески до Пенсійного фонду. Вперше в історії України з’явився персоніфікований облік — кожен внесок фіксується на особистому рахунку, що дозволило системі стати більш прозорою, хоч і жорсткішою до тих, хто працював неофіційно.
Реформа також спровокувала перегляд соціальних очікувань: тисячі пенсіонерів виявили, що їхні виплати значно нижчі за попередні обіцянки, оскільки розмір пенсії більше не залежав від посадового окладу, а лише від офіційної заробітної плати з якої сплачувалися внески. Це дало поштовх для розвитку негосударственного накопичувального рівня — добровільних пенсійних фондів і корпоративних схем.
Нагадаємо, згідно з аналітиками, ключова мета реформи — фінансова стійкість пенсійної системи — реалізована лише частково. Нестача надходжень і демографічний тиск змушують уряд шукати нові моделі пенсійного забезпечення, включаючи введення обов’язкового накопичувального рівня.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
