Візит Зеленського в США – чого очікувати Україні

Автор: Юрий Шевченко| 19 Вересня 2023 року - 12:40

Поділитися:

Очікуваний візит Зеленського до США та виступ в ООН, зустріч з Байденом, G20 і тероризм РФ.

Днями проанансовано візит президента Зеленського до США для участі у роботі Генеральної асамблеї ООН. Проанансована також його зустріч із президентом Байденом.

У будь-якому випадку виникає запитання: з чим президент Зеленський поїде на Генасамблею після ухвалення групою G20 декларації, яка у низці позицій, що стосуються російської агресії проти України, щонайменше мало відповідають нашим інтересам, а то і суперечать їм? Чого тепер слід очікувати Україні?

Наскільки я розумію, для цієї Генасамблеї ніякої резолюції стосовно України не готувалося, зокрема тому, що така вже була ухвалена цієї весни. Дуже позитивна для нас резолюція, яка нас повністю задовольняє.

Чому буде присвячений виступ Зеленського, на чому будуть ним зроблені наголоси, сказати важко. Дуже багато зовнішньополітичних нюансів невідомо. Наприклад, підсумки перемовин з держсекретарем США Блінкеним. А це якраз ті нюанси, які дозволяють визначитися із акцентами виступу. Єдине, що можу чітко констатувати, це те, що ті виступи, які робить Зеленський, точніше, які він читає, як правило прекрасні. Команда президента зуміла добрати фаховий колектив авторів. Президенти у світі, як правило, свої виступи не пишуть, а от спічрайтерів вони можуть мати як талановитих, так і безталанних. Останнє – не наш випадок.

Загалом же, як на мене, у виступі Зеленського заслуговує на увагу повторення раніше вже проголошеної української формули миру, тобто тих її пунктів, які пояснюють, на яких умовах має завершитися україно-російська війна. Важливо, мабуть, підкреслити, що Статут ООН має перестати бути мертвим документом, основні принципи якого постійно грубо порушуються, зокрема Росією. Міжнародному співтовариству треба докласти максимум зусиль, щоб виправити таку ситуацію, спільно забезпечити неухильне дотримання вимог Статуту всіма державами-членами ООН. Ну, і можливо додати щось на зразок того, як, фігурально кажучи, свого часу нібито вчинив Нікіта Хрущов. Нагадаю, подейкують, що він зняв черевика, постукав ним по трибуні в залі Генасамблеї ООН і сказав щось на кшталт «ми вам покажем кузькіну мать». Тобто, дати зрозуміти, що жодного послаблення у позиції України у контексті вже заявленої нею формули миру не буде. І Україна спокійно не споглядатиме за спробами деяких країн т.зв. глобального півдня вирішити свої продовольчі проблеми українським коштом, шляхом порушення її інтересів, зокрема, через надання преференцій Росії. Не буде українського зерна на світовому ринку через дії Росії, то там же не буде і російського зерна. Війна розвивається за своїми законами. І або вона припиняється на основі втілення в життя міжнародно-правових норм, або ситуація поступово загострюється, зачіпаючи все більше коло країн та посилюючи свій негативний вплив. Це, думаю, треба чітко донести до світового співтовариства.

Що стосується безпосередньо можливої зустрічі з Байденом, то раніше в цьому інтерв’ю я вже «надавав» більш ніж достатньо настанов Зеленському. І про те що говорити, і кому говорити, і як говорити. Якщо стисло повторити, то варто жорстко критикувати Байдена за ненадання нам необхідної зброї у належних обсягах, а також підкреслювати нерозуміння українським народом такої позиції США. Ми не повинні будь-кому дозволяти будувати на українській крові всілякі геополітичні конструкти. Підкреслю, що в недопусканні таких політичних ігрищ нашими партнерами і полягає один з обов’язків президента. У такому ключі і слід робити офіційні заяви.

Звичайно, ми вдячні Америці за допомогу. Але це один бік медалі. А інший, – починаючи від Будапештського меморандуму і закінчуючи постійними іграми Вашингтона з непостачанням нам необхідної зброї у необхідних обсягах, з постійними відмовами під надуманими приводами надати нам то танки, то літаки, то ракети великого радіусу дії, – це інший бік медалі. Треба розуміти, що у нас свої інтереси, а у США – свої. Там, де вони співпадають, – добре, там, де не співпадають, – для нас погано. Але ми повинні робити так, щоб: а) наші інтереси співпадали; б) погано було не тільки нам, бо якщо погано тільки нам, то наші партнери цього не бачать і не розуміють.

І, підкреслю ще раз, у жодному разі ми не повинні дозволяти Вашингтону просувати свої ілюзорні інтереси через українську кров.

Щодо обмежень на використання наданої США зброї. Залишення ударів Росії по Україні без відповідей або обмеження можливості таких відповідей лише стимулює Москву до подальших агресивних дій, зокрема, терористичних.

Зверну увагу, що у нашому інформаційному полі терористичними вважаються практично всі удари, які наносить Росія по території України. Це не зовсім вірно. Тероризм – це залякування шляхом насильства. Не всяке вбивство, залишаючись злочином, є терористичним. Лише те, яке має на меті залякування. Відповідно й терористичними є ті удари, які спрямовані на залякування нашого мирного населення. Це Росія робить і через добре всім відомі нічні нальоти шахедів. І через заяви про розміщення нових «Іскандерів» уздовж нашого кордону. Це теж залякування. А потім вони скажуть, наприклад, що на цих ракетах поставлені ядерні боєголовки. Залякування. Шантаж.

Між тим, в останній декларації G20 записано про недопущення погроз ядерною зброєю. Усі там сказали: «так, не можна». І Росія сказала. Але одночасно вона невпинно повторює, наприклад, «а у нас є ядерна зброя, і на своїй території ми можемо її розгорнути де завгодно». Це залякування, чи ні? Наче і не лякає, а просто констатує факт наявності такої зброї і підкреслює свої права на її передислокацію. Але насправді таки пробує лякати, безрезультатно, звичайно, але пробує. Це ще раз чітко демонструє те, чого насправді варта підсумкова декларація G20. Ну і підпис Росії бід будь-якими міжнародними зобов’язаннями.