Буквально нещодавно відбулася церемонія нагородження премією Американської Кіноакадемії, на якій лауреатом за найкращий документальний фільм стала стрічка «20 днів у Маріуполі». Ця подія знакова не лише як ще один «Оскар» в історії України (хоч до цього ми здобули так звані технічні «Оскари»), а й як ще одна можливість привернути увагу світу до тих реалій, у яких зараз живуть мільйони українців та українок. Це важлива перемога і на культурній, і на політичній арені.
Оскар–2024 став головною темою обговорення в соцмережах та на сторінках провідних медійних видань. Усі писали про головних лауреатів премії, про виступи на сцені, про червону доріжку. Про перемогу українського фільму, найімовірніше, згадали б побіжно, якби не потужна промова нашого режисера Мстислава Чернова.
«Напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який скаже: я хотів би ніколи не знімати цей фільм. Я хотів би мати змогу обміняти це на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я віддав би це за те, щоб росіяни не вбивали десятки тисяч моїх співгромадян з України. Я б віддав це за те, щоб вони звільнили всіх заручників, солдатів, які захищали нашу землю, цивільних, які сидять у їхніх тюрмах. Але я не можу змінити історію, не можу змінити минуле. Проте ми всі разом — а серед вас зараз найталановитіші люди світу — ми можемо розставити в історії все на свої місця, щоби правда перемогла. І щоб загиблі люди Маріуполя та ті, хто віддали своє життя, ніколи не були забуті. Тому що кіно формує спогади, а спогади формують історію».
Його слова вже можна назвати історичною промовою. Бо, крім того, що це перший для нас «Оскар» у цій номінації, зі сцени театру Долбі в Лос-Анджелесі на весь світ знову пролунала правда про жахи війни в Україні. Як і Мстислав Чернов, ми усі хотіли б, щоб цієї нагороди ніколи не було, щоб цієї стрічки не знімали. Чи щоб команда українських журналістів підготувала інший, «не трагічний» документальний фільм.
Однак ми справді не можемо змінити минуле. За годину до початку повномасштабного вторгнення знімальна група виїхала з Харкова і впродовж 20 днів документувала жахливі кадри з оточеного російськими окупантами Маріуполя. Команді довелося працювати в надскладних умовах, знімаючи болючі події та при цьому ризикуючи власними життями, потім шукати місце зі зв’язком і пересилати відзняті матеріали. А тоді, ризикуючи ще більше, з допомоги поліцейського Володимира Нікуліна проїхати 100 кілометрів окупованої території та 15 російських блокпостів, щоб відзнятий матеріал змонтувати у повноцінний фільм і показати світові, що відбувається насправді. Ця стрічка — про страшні реалії України. І ми маємо пам’ятати, що за нею — тисячі втрачених життів українців та українок і мільйони скалічених доль.
Але якою трагічною не була б наша реальність, яким гірким не було б визнання України на культурній арені, ця перемога однозначно важлива. Про слова Чернова написало багато медіа з різних країн. Наприклад, газета «Evening Press» зазначила, що промова українського режисера стала «one of the night’s most emotional speeches» (однією з найемоційніших промов вечора). А разом з увагою провідних видань світу, до фільму, а відтак і до України, буде знову прикута увага мільйонів людей.
Чому це так важливо? По-перше, це чергова можливість показати іншим державам, чому Україна має перемогти та яку ціну ми платимо за зволікання з допомогою. По-друге, подібні премії та заходи виводять Україну в «топ» обговорюваних тем, це нагода змінювати ставлення мільйонів простих громадян до війни. А в демократичних суспільствах думка населення впливає на рішення політиків, тож це, по суті, політична перемога також. І хоча в прямому ефірі ABC вручення нагороди за найкращий документальний фільм не показали, повну версію церемонії «Оскар» ретранслювали телеканали з інших країн, тож слова Чернова почуло багато глядачів.
Україна має бути представлена на таких урочистостях, як «Оскар». Поки що це лише поодинокі події. Що більше українських митців братимуть участь у різних культурних заходах міжнародного рівня, то більшою буде увага до війни в Україні. Йдеться не лише про престижні нагороди, музичні чи кінофестивалі. Це і театральні перфоманси, виступи українських танцювальних і музичних колективів, участь у міжнародних змаганнях, а також книжкові ярмарки, виставки й переклад українських авторів іноземними мовами.
М’яка культурна сила працює лише тоді, коли про неї говорять і пишуть усюди. І завдяки такій культурній дипломатії ми зможемо не тільки викликати співчуття, а й змінювати думки, формувати інше ставлення та — не боячись цього слова — пропагувати Україну. Показувати, що ми маємо ті ж цінності та світогляд, що й Захід. А це сприятиме швидшій допомозі та, зрештою, перемозі України.
Щиро дякую команді стрічки «20 днів у Маріуполі» — Мстиславу Чернову, Євгену Малолєтці, Василісі Степаненко, Мішель Мізнер, Рейні Аронсон-Рат і Дерл МакКрудден — за важливий фільм, за поширення правди на весь світ і за наближення України до європейського простору.
Автор: Віктор Круглов, генеральний директор видавництва “Ранок”
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
