Андрій Длігач — доктор економічних наук, професор, стратег, футуролог, співзасновник міжнародної бізнес-спільноти BOARD та генеральний директор «Advanter Group».
«ПЕРШИЙ БІЗНЕСОВИЙ / BIZ» поспілкувався з Андрієм Длігачем про те, які умови роблять країну привабливою для життя та інвестицій, як вимірюється довіра суспільства й бізнесу, які зміни потрібні державі та що може робити сам бізнес, аби Україна могла конкурувати за людей і капітал.
– Які опорні умови визначають, що країна є довгостроковою платформою для життя та інвестицій? Безпека, передбачуваність правил і спроможність інституцій їх виконувати — що з цього є вирішальним і чому?
Андрій Длігач: і бізнес, і молоді люди, і таланти обирають Україну лише в випадку, коли розуміють майбутнє країни. Зараз те, що ми побачили в наших дослідженнях, які робимо детально з 2023 року — це насамперед те, що українці (як підприємці, так і молоді люди, які мали б народжувати дітей, але відкладають народження дитини) не бачать перспектив у розвитку країни та її майбутнього. Це третій за рейтингом показник, бо перші два зрозумілі — це безпекова ситуація та економічний стан, економічні перспективи.
Але саме цей третій пункт — це такий дороговказ до того, що ми маємо робити в країні. Ми маємо нарешті показати візію майбутнього України, держава має почати працювати стратегічно, а її громадяни, українці, мають бути впевненими в майбутньому. З цим дуже чітко корелює цікавий факт, який ми відслідковуємо з 2023 року в бізнесі — настрої. Саме впродовж 2023 року ми побачили, що з’явився стрімкий тренд на зростання недовіри до держави. Ну, а зараз для бізнесу це взагалі проблема номер один, бо навіть безпекові на другому місці.
Наразі існують постійні очікування, що держава ухвалить, можливо, навіть заднім числом, декілька рішень, які призведуть до погіршення стану бізнесу. І підтвердження цьому є постійно — наприклад, зміна умов навіть в такому, вже здавалося б, абсолютно знаковому проєкті для України, як запуск “Дія Сіті” яка днями відсвяткувала 4 роки. Навіть там, попри те, що держава зобов’язалася 25 років не змінювати правила гри, вона вже неодноразово знехтувала цим. Зокрема, йдеться про питання змін умов для фізичних осіб-підприємців в запровадженні ПДВ. Зараз ми бачимо, як держава фактично провалила іспит у царині забезпечення енергетичної безпеки через корупцію, через абсолютну відсутність стратегічного і вдумливого підходу.
Натомість держава вдається до популістичних рішень на кшталт роздачі тисячі гривень за програмою зимової підтримки чи запровадження національного кешбеку. Насправді, за нашим моделюванням, це дає збільшення імпорту, а не зростання внутрішнього споживання, не дає сталих поведінкових змін, а радше призводить до викривлення конкуренції і монополізації.
– За якими поведінковими маркерами ви визначаєте зростання довіри в країні?
Андрій Длігач: Перше, що здавалося ключовим маркером, має бути внутрішнім споживанням та переорієнтацією на внутрішнє виробництво, а не на посилки з ТEMU і споживчий імпорт як такий. Цього, на жаль, зараз не відбувається. Насправді ж, поведінковими маркерами мають бути наступні.
Перше: українець перестає відкладати. Зокрема, відкладати інвестиції в Україні, і йдеться тут не про те, що є заощадження в , які не можеш вивезти за кордон, тому ти інвестуєш в побудову чергового готелю. Ні, це абсолютно безглуздо і не стосується взагалі такого стратегічно економічного мислення. Українець має інвестувати у виробництво, створення доданої вартості, а не тільки у прості, зрозумілі проекти, які, на жаль, тимчасові.
Друге: українець, як фізична особа, не відкладає купівлю житла. Зараз внаслідок безпекових факторів, фактично, є стагнація ринку нерухомості. Вірніше, немає тієї динаміки, яка мала б бути.
Третє: українець не відкладає рішення про народження дитини. Це дуже важливий фактор.
Ми бачимо, що рівень фертильності впав до 0,8. Це взагалі жах. Згідно зі статистикою, зараз показник — 150 тисяч тих, хто народжується в країні на рік, при тому, що до війни цей показник був 300 тисяч, а Україні потрібно близько 500 тисяч на рік народжених дітей.
Четверте: молодий українець припиняє прагнути виїзду за кордон. Зараз цей показник сягає 80% згідно з дослідженнями Центру соціальних змін і поведінкової економіки. Саме стільки молодих людей хотіли б чи прагнуть виїхати за кордон.
Ну і ще один фактор — це бажання бізнесу, який виїхав, чи талановитих молодих людей, які виїхали з України, повернутися назад. Зараз, на жаль, ми бачимо відсутність такого бажання.
– Яку роль може взяти на себе бізнес, щоб підсилювати довіру до країни через стандарти дій, а не через просто заяви?
Андрій Длігач: Це добре, звичайно, але не бізнес має перш за все це робити. Натомість бізнес робить. Перше, що зробив бізнес — він об’єднався у велику Коаліцію бізнес-спільнот за модернізацію України.
102 бізнес-спільноти нашої країни об’єдналися в цю Коаліцію. Це всі провідні клуби, асоціації, що мають спільну візію. Візія була розроблена в 2022 році, і в цьому році з’явиться її оновлення. Насамперед, це співдія з державою. Бізнес підтримав створення Альянс аналітичних центрів, куди входить і Офіс шеф-економіста самої Коаліції бізнес-спільнот.
Також існує співдія з Міністерствами фінансів та економіки, щоб не допускати провальних рішень і стимулювати рішення прогресивні, модернізаційні. Зокрема, ми були долучені, і як Коаліція бізнес-спільнот, і як аналітичні центри до створення деяких ключових стратегій — експортна стратегія, стратегія зайнятості, стратегія розкриття людського потенціалу, демографічна стратегія України.
Станом на зараз поки нема великої національної економічної стратегії, а також стратегії розвитку людського капіталу. Тож говорити про те, що держава все зробила, неможливо. І бізнес так само вимагає від держави розробки національної економічної стратегії для чіткого визначення перспектив.
Що ще може робити бізнес? Контролювати дії державної влади. Зокрема, йдеться про контроль над діяльністю правоохоронних і регуляторних органів. І головне тут — не мовчати. Не мовчати, коли податківець змушує тебе платити в обхід державного бюджету, пропонує тобі певні схеми. Не мовчати, коли прокуратура чи СБУ «кошмарять» бізнес і вимагають хабарі. Оскільки це досі продовжується, головне для бізнесу — це не мовчати.
Ну і ще одне: це, звичайно, розробка і впровадження ветеранських політик. Коаліцією бізнес-спільнот розроблена ветеранська політика — зокрема, як допомагати ветеранам запускати власний бізнес, як працевлаштовуватися, як підвищувати власні компетентності, донавчатися. І ця політика активно впроваджується разом із Міністерством ветеранської політики. І це якраз приклад гарної співдії бізнесу і держави.
– Які дві типові поведінки бізнес-середовища найбільше руйнують довіру і як їх прибирати через саморегуляцію?
Андрій Длігач: Звичайно, є проблеми в самому бізнес-середовищі. Це викривлення конкуренції, контрабанда, а також бізнес, який погоджується на вимоги хабарів з боку влади чи стимулює державні інституції проводити нечесні тендери. Звичайно, такі вади є в бізнес-середовищі, але саме воно доволі саморегуляційне.
Ми — доброчесний бізнес — виводимо на чисту воду контрабандистів. Питання тепер з боку держави, як вона це відпрацьовує. Те саме на ринку бензину і загалом у паливному секторі, а також на ринку тютюнових виробів, в ресторанному секторі. В багатьох ринках професійні бізнес-асоціації, галузеві асоціації, дають повну аналітику детальну і намагаються співдвіяти з державним органом, щоб усунути ці сірі прояви. Але є масові явища, які є, більшою мірою, вимушеними. Наприклад, використання фізичних осіб-підприємців а саме виплати зарплати через ФОПів. Це дуже поширене явище, до якого вдаються майже 50% підприємств в Україні.
І викорінити це введенням певних стандартів виключно в бізнес-спільноті неможливо. Чому? Тому що в державну податкову політику з самого початку було закладено ключову ваду. Йдеться про абсолютно недоречне, невідповідне економічному розвитку оподаткування праці. Багато разів ми демонстрували і до широкомасштабної війни, і зараз, що навантаження на фонди зарплати праці мають бути в межах 22%, не вище, а не майже 40%, як зараз.
Відповідно, тінізація зарплат буде відбуватися до тих пір, доки не буде виправлена недолуга система оподаткування. Іншими способами вимагати чесності від бізнесу тут нереально, тому що бізнес не виживає в таких умовах. А отже, не все можна виправити тільки зміною поведінки самого бізнесу: для певних обставин потрібна і зміна правил гри в державі.
– Якщо казати про зміну саме державної гри, що маєте на увазі, які основні моменти можете назвати?
Андрій Длігач: Держава має змінити в економічній царині п’ять ключових моментів, а ще й в інших ще декілька. Перше — це все, що стосується економічних свобод. Тобто, перш за все, йдеться про зміну податкової системи. Перезавантаження самої податкової служби теж важливо, але хочу сказати, що зараз із керівництвом податкової служби якраз у бізнесу налагоджений дуже непоганий контакт. Питання тепер полягає у зміні правил гри, які сама податкова не може змінити. Це питання до Міністерства фінансів і Верховної Ради.
Друге — це повне перезавантаження митної служби і митної системи як такої. Уникнення контрабанди стане можливим лише після тотальної реформи митниці. Третє — це наведення ладу в державних закупівлях, унеможливлення використання майданчиків для тендерів із заздалегідь відомим постачальником. Зараз умови прописуються таким чином, що чесні постачальники просто не можуть вписатися туди. Тому перемагають не кращі і не дешевші, а ті, про кого є домовленості. Такі випадки — масове явище, зустрічаються вони навіть в військовій сфері.
Четверте — це приватизація. Зараз великі надії покладаємо на нового керівника фонду держмайна, але це, перш за все, має бути державна політика. Прискорена приватизація, менше тиску якраз з боку державних підприємств з викривленою комерційною діяльністю, а відповідно, з корупційною складовою.
І п’яте — доступ до фінансового ресурсу. Бо зараз фінансовий ресурс є вкрай обмеженим для бізнесу. Наприклад, немає інституційних інструментів для фінансування довгих проєктів і нових проєктів в секторі стартапів.
Ще, звичайно, окремо на стику економічних і неекономічних питань має бути чітко встановлене запровадження економічного бронювання. Бо зараз бізнес потерпає від того, що люди ховаються від мобілізації, відповідно, не приносять користь ані економіці, ані фронту.
Відповідно, економічне бронювання виправляє цю ваду, а значить, вирішує питання і по рекрутингу, і для бізнесу по нестачі персоналу, яка зараз сягнула 25%.
Необхідні зміни і в інших царинах. Це, звичайно, судові реформи, реформи правоохоронних органів з декриміналізацією економічних злочинів, бо бізнес не має постійно функціонувати під загрозою або страхом того, що його будуть звинувачувати у зв’язках з росією чи в якихось інших діях, що насправді немає жодного стосунку до реалій, натомість яскраво показує бажання деяких правоохоронців отримувати хабарі.
Бізнес має почати довіряти державі, і тут йдеться як про іноземних інвесторів, так і про власних інвесторів в самій країні. Надважлива й громадянська та економічна просвіта. У нас, на жаль, настільки високий рівень патерналізму, що люди замість того, щоб інвестувати в себе, думати про донавчання чи про енергетичну безпеку власного будинку (помешкання, офісу, та й загалом життя), чекають, що про них подбає держава. На мою думку, саме економічна просвіта дозволить вирішити більшість суто економічних проблем для країни та бізнесу.
– Якщо казати про економічну царину та неекономічну, які успішні кроки вже зробила держава і які провали краще не повторювати?
Андрій Длігач: Позитивних рішень багато — це і робота деяких міністерств в форматі співдії з бізнесом і аналітичними центрами (наприклад, це і Мінцифра, і Мінекономіки, і Мінсоцполітики, і Міністерство ветеранської політики). Друге — це те, що Міністерство економіки активно займається дерегуляцією. Це одна з найкращих реформ, яка є на поточний момент. І це було як за каденції Юлії Свириденко, так і зараз, за Олексія Соболєва. Це йде дуже швидко.
До початку повномасштабної війни, звичайно, надважливим було те, що нам (бізнесу) вдалося переконати і президента, і чинну владу, що потрібно зробити земельну реформу. На мою думку, це позитивне рішення, воно було абсолютно правильним. Загалом позитивних рішень було багато.
Тепер про те, що не зроблено. Насамперед, не зроблена і, навіть можу так сказати, провалена податкова реформа. Провалено й економічне бронювання. Це ті ключові реформи, які ми з боку бізнес-спільноти, аналітичних центрів вимагали з 2022 року, бо ці важливі кроки дозволили б навести лад в різних царинах. Далі — не запропонована логічна модель фінансування наших захисників. Тобто, станом на зараз все перекладено на поточний державний бюджет, що, зрештою, стимулювало тиск на курс гривні по відношенню до долара, а ще, безумовно, на розвиток гемблінгу. Не можна не згадати у цьому контексті і розвиток неефективних інструментів господарювання — вони націлені не на накопичення, інвестиції тощо.
Скажу прямо: рішення стосовно підняття зарплат нашим захисникам емоційно правильне, а ось економічно можна було зробити набагато краще, ефективніше для самих захисників. І під цим рішенням було б забезпечення їх амуніцією, а не перекладання це на їхні власні зарплати. Дуже важливе питання — забезпечення родин захисників, бо станом на зараз все це лежить на плечах самих захисників. Також варто вже сьогодні розглядати проєкти створення майбутніх фондів для запуску бізнесу захисниками, перенавчання, забезпечення родини за рахунок тих ресурсів і державних банків, які в нас є. Все можна було зробити набагато ефективніше, непопулістично.
Програма «Зроблено в Україні» дала свій ефект, це позитивна програма, абсолютно логічна, абсолютно правильна, Натомість «Національний кешбек» — навпаки, він простимулював через поведінкові ефекти зростання так званого посилкового імпорту, а не зміну фокусу українців на купівлю українських товарів. На додаток саме кешбек викривив конкуренцію на користь великих брендів і мереж. Якщо зробити проміжні висновки, то тут є і позитивні, і негативні моменти.
– Якщо казати про людський капітал: чи можливо повернути вузькопрофільних спеціалістів і за яких умов?
Андрій Длігач: Звичайно, можливо, але для цього потрібно докорінно змінити ситуацію в Україні. Питання не в безпеці, а передусім в тому, що Україна має реалізувати на практиці ідею країни найкращих можливостей. Що це означає? Захист інтелектуальних прав за найкращими практиками — найкращі умови для людини-винахідника, професіонала, який хоче самореалізуватися. Як я вже казав раніше, важливий доступ до фінансових ресурсів. Має бути у державі і абсолютний захист інтелектуальної праці. Насамкінець, держава має всебічно сприяти розвитку інноваційних систем.
Це перша думка. Тобто, фактично, те, що мало б бути зроблено в Дія.City, Дефенс Сіті— тобто, у тих ключових державних центрах, які б стимулювали принаймні утримання тут професіоналів. На жаль, те, що планувалося навіть в Дія.Сity, реалізовано поки не повністю.
Поясню свою думку на простому прикладі — інженерні команди в Дефенстеку. Це, до речі, багато разів обговорювалося з Єрмаком і, зрештою, сподіваюся, президент бачив цю нашу аналітику: якщо не відкривати експорт зброї з України, то наші міжнародні партнери будуть приходити з начебто інвестиціями, але насправді вивозити інженерні команди з України. Так і сталося: ми втратили багато інженерних команд, які просто вивезені з України. І вони не повернуться. Так само, як не повернеться ВВП тепер, бо тепер цей ВВП створюється в інших країнах для їхніх економік, а не для України. Оце була величезна помилка — не дозволити експорт зброї з України. І так фактично в кожній сфері.
В медицині Україна має стати абсолютно дерегульованим центром. Ми вже бачимо майбутнє України як центру біохакінгу, класних реабілітаційних центрів і медичного туризму для світу. Але це означає, що нам потрібно дуже обережно йти шляхом євроінтеграції: не допустити, щоб зайві регуляції, які були зроблені в угоду популістам чи соціалістам в європейських країнах, потрапили до України. Важливо, щоб ми пішли за науковими дослідженнями, науковим обґрунтуванням, а не за популістичними розмовами. Це, наприклад, стосується ГМО, продукції в ЗМО, чи ЕКЗ (Екстракорпоральне запліднення) — насправді, існує багато сфер, які в Україні могли б бути магнітом для талантів, інженерів, винахідників, науковців з усього світу.
– Чи ми вже досягли критичної точки щодо скорочення людського капіталу і що буде далі?
Андрій Длігач: Будуть виїзди за кордон з сім’ями, буде об’єднання родин за межами України. Наше моделювання, на жаль, показало, що ситуація буде близькою до катастрофи, бо передумови такі. Зараз ми маємо 29,5-30 мільйонів людей, які постійно живуть в Україні на контрольованій території. Після 2030 року, як в сценарії миру, так і в сценарії продовження гарячої фази війни, ми матимемо 25-26 мільйонів українців. Це реалії, з якими нам доведеться тепер існувати в майбутньому.
– Якщо людина змінює локацію, але продовжує працювати в економічному просторі України, що може зробити держава?
Андрій Длігач: Ключова ідея — це податкове резидентство. Звичайно, цю ідею можна реалізувати, не вагаючись, найближчим же часом. Основа цієї ідеї — це, власне, практика, яку вже мають декілька країн світу. Вона полягає у тому, щоб просто дати можливість людині, працюючи за кордоном, для частини своїх податків обрати сплату їх в Україні. Але це, звичайно, не все. Багато чого ми маємо зробити саме в бізнес-кліматі, в інвестиційному кліматі. Це, мені здається, зараз набагато важливіше.
– Чи доцільно залучати працівників з інших, третіх країн, і, якщо так, то з яких регіонів?
Андрій Длігач: Так, абсолютно. Це правильна ідея, вона є обґрунтованою навіть у тому випадку, якщо б в Україні було достатньо фахівців. Чому? Тому що українці мають працювати на високооплачуваній роботі, для чого потрібні відповідні компетентності — насамперед для того, щоб створювати велику додану вартість, працювати із високим рівнем продуктивності. Але є багато сфер, де потрібні не висококласні фахівці, а так звані різноробочі — тобто, де потрібний людський капітал з меншими компетентностями. І українців знайти туди дуже-дуже складно. Тут йдеться про будівництво, деякі виробничі процеси, логістику, аграрний сектор, споживчі сервіси.
І там нам потрібно буде кілька мільйонів імпортних ресурсів. Просто фізично в Україні не буде цих людей, натомість державі потрібно зробити стрімке економічне зростання. Якщо Польща вирішувала це питання за рахунок українців — звісно, не тільки, але переважно українців, — то Україна не може це вирішити таке ж питання за рахунок поляків. Це ж зрозуміло.
Відповідно, ми дивимося на ту географію, яку можемо собі дозволити. Центральна Азія, на жаль, вичерпана — там Узбекистан, Казахстан, які розвиваються дуже швидко, забираються, абсорбують людський капітал. Відповідно, нам залишається Індія, країни Африки. Можливо, Бангладеш, з якого, наскільки мені відомо, зараз наші спецслужбине дають імпортувати робочу силу через безпекові причини. Ну, і має не бути перепон для імпорту цього трудового ресурсу, а зараз, на жаль, їх багато. Саме тому процес іде дуже-дуже складно.
– У 2026 році чого очікувати бізнесу у найкращому та найгіршому сценарії?
Андрій Длігач: У найкращому сценарії — це зупинка бойових дій, покращення безпекової ситуації, початок системних програм у царині інвестицій саме в модернізацію України, Build Back Better, надходження перших інвестицій в цьому процесі. Але це занадто оптимістичний сценарій, як на мене, бо моделювання Advanter Group показує, що будуть продовжуватися бойові дії, на жаль. І що на цьому тлі для бізнесу найкращий сценарій, то це те, все ж таки буде тепло і доступ до електрики. Бізнес не може, як ось у ці дні, витримувати 20+ годин відключення електрики.
Більш реалістичний сценарій стосується того, що бізнес і держава налагодять співпрацю, не буде допущено погіршення умов для ФОПів, обов’язково буде покращення доступу до фінансових ресурсів, розвиватиметься сектор грантових та інших програм. Саме за таких умов, як на мене, розпочнеться відновлення споживчого попиту. Станом на зараз бізнес потерпає від неможливості розгорнути експорт за брак його підтримки з боку держави, а ще — за відсутності достатніх інструментів, знань і доступу до фінансування. Не можна забувати і про те, що збільшується собівартість і через відключення електрики, а на додаток існують ще й логістичні проблеми. Саме тому я вважаю, що внутрішній попит залишається основним. Але тут виникає питання: чи почнуть українці активніше купувати і дуже бажано своє (товари українських виробників), а не відкладати покупки на потім.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
