У Кремлі вирішили робити пушки замість масла, проте незабаром коштів не вистачить і на те.
Російський економіст, доктор економічних наук Ігор Ліпсіц розповів, що зараз відбувається з російською економікою та чим це загрожує Росії в недалекому майбутньому. Редакції «Першого бізнесового» текст здався цікавим, тому ми вирішили перекласти його та ознайомити наших читачів, не зважаючи на російське походження автора.
«Російська влада встановлюватиме ціни, Центробанк — розподілятиме кредити, а казначейство безпосередньо фінансуватиме військово-промисловий комплекс. Це не дивні фантазії, а рішення з документів, вже прийнятих урядом РФ. Російська ринкова економіка минулого року, схоже, надламалася надто сильно», – пише Ліпсіц.
Центробанк у грудні 2024-го не змінював ставку — 21%, хоча в логіці ринкової економіки її треба було б підвищувати. Можна, звичайно, говорити, ЦБ, мовляв, побачив симптоми обвалу кредитування і це дозволило залишити ставку як є, але цілком можна вважати, що Ельвіра Набіулліна здалася (можливо, тимчасово) у боротьбі з цілим фронтом супротивників в уряді, Держдумі та великому бізнесі країни .
І в логіці апаратного життя це цілком зрозуміло. Дивно боротися поодинці з цілим легіоном ворогів. Успіх у такій ситуації недосяжний. А ось Путін може сказати, що шаблонне мислення заважає Центробанку правильно ухвалювати рішення. Там і відставка недалеко, а піти у відставку в сучасній Росії — справа вкрай небезпечна: щойно ти перестаєш бути при владі, одразу з’ясовується, що на тебе є гарна папка з компроматом, і ти швидко переселяєшся в зовсім інші місця.
Але те, що Набіулліна здалася, це знаковий момент. Це і завершення року цілком чітке, і водночас завершення всього періоду, коли ринкова економіка у Росії намагалася якось вижити за умов війни.
Регулювання цін
Що зараз збирається робити уряд? Михайло Мішустін намагається перехопити ініціативу в управлінні фінансово-економічними процесами. У мене мороз по шкірі пішов! Формулювання абсолютно фантастичне: уряд хоче з метою боротьби з інфляцією перейти до аудиту ціноутворення в основних галузях економіки! Буквально з вуст прем’єра це прозвучало так: «Окремо хотів би звернути увагу на необхідність проведення галузевого аналізу попиту та пропозиції. Тут потрібно дуже ретельно відстежувати ціни на внутрішньому ринку. Від них та від їхньої динаміки залежить рівень реальних доходів громадян».
Так і до Держкомцін радянського зразка догратися легко. Що таке галузевий аналіз (аудит) ціноутворення? Контроль над витратами виробництва переважає у всіх галузях і формування прибутковості за всіма етапами виробництва та просування товару. Ось як описує таку роботу керівник Федеральної антимонопольної служби Максим Шаскольський: «З найбільшими федеральними торговими мережами постійно ведеться робота щодо зниження середнього сукупного рівня націнки. Ці націнки за період спостереження із серпня 2021 року знизилися на 16%: з 22% до 6%» (правильніше було б написати, звичайно, «знизилися на 16 процентних пунктів», але вже як голова ФАС сказав, так я й відтворив). У ринковій економіці по компаніях (які не є природними монополіями) такого роду результату домагаються заохоченням конкуренції. Але хіба економіка Росії нині все ще ринкова?
Тобто починаєш із аудиту. Потім — використовуючи чинні положення Податкового кодексу РФ (статті 40 і 105.7) — вводиш економічно обґрунтовані ціни. А потім ці ціни вводиш директивним методом — або караєш тих, хто таких цін не дотримується.
І я розумію, звідки ідея повернути де-факто Держкомцін. Влада вирішила, що гори синім полум’ям ринкова економіка взагалі! Жодної від неї радості, одні проблеми. Настав час більш прямих, жорсткіших рішень. Треба переходити до прямого фінансування через казначейство проектів найбільш значних галузей підприємств.
Розумієте, як це дико? Як тільки я почну пряме кредитування за мінімальною ставкою з казначейства, то ніхто ж не використовуватиме ці гроші за призначенням. Їх же миттєво продадуть на грошовому ринку за іншою, вищою ставкою тим, хто до «прилавку пільг» не допущений. Почнеться спекуляція грошовими ресурсами. Це буде найвигідніший бізнес у Росії.
Це лише абстрактний теоретик може думати, що він дав держгроші і на них отримувачі пільгового кредиту збудували підприємство, витратились на виробництво. Та нісенітниця, ніхто не буде цим займатися! У Росії бізнес роблять люди, які віртуозно навчилися обманювати державу заради поповнення своєї кишені (як і кишень контролюючих їх чиновників).
За три роки вичерпано весь запас міцності російської економіки – все, що було до війни напрацьовано витрачено, а це викликає паніку. Цікаво, що економісти-«русооптимісти» (Олексашенко, Іноземців, Некрасов) ще в листопаді писали у своїй доповіді «Надійний тил диктатора: російська економіка на тлі війни»: «Загалом середньострокове майбутнє російської економіки найкраще можна описати як зростання без розвитку. Увага Кремля та зовнішніх експертів зациклена на зростанні кількісних показників, які, швидше за все, збережуться через збереження високого рівня мілітаризації економіки та військових видатків бюджету. Очікуване зростання ВВП на 3,9–4% у 2024 році викличе ейфорію у Кремлі та подив на Заході».
Але вже наприкінці грудня те, що ці прогнози — помилкові, стало зрозумілим навіть президентові Росії і він заявив: «Російську економіку в 2025 році очікує уповільнення темпів зростання приблизно вдвічі», а один із авторів згаданої доповіді — Сергій Алексашенко — став терміново викладати у своєму ТГ-каналі відео із заголовком «Росія! Стагфляція прийшла, відчиняй ворота!»
Прискорити зростання економіки уряд не може, а ціни, що занадто швидко зростають, створюють загрозу політичній стабільності в країні. І тут уже не до незалежності Банку Росії — на Набіулліну, гадаю, натиснули і вона зрозуміла, що далі «плювати проти вітру небезпечно», а тому зробила паузу. Я думаю – до лютого. Якщо в уряду з гальмуванням зростання цін нічого не вийде (а швидше за все, так і буде), то вона зміцнить свою апаратну позицію і тоді в лютому можливе підвищення ставки. Якщо не зміцнить, то Мішустін посилюватиметься в позиції «рятівника економіки» і тоді збереже ЦБ ставку чи ні, буде вже не так важливо: гроші все більшим потоком підуть через казначейство (не забуватимемо, що відразу ще й величезні можливості отримання відкатів держчиновниками відкриваються…).
І водночас вони запровадять регулювання цін. Зверніть увагу: Мішустін прямо заявив, що йому потрібна термінова допомога ФАС та прокуратури у боротьбі з цінами. Це ще ринкова економіка? Ринковий механізм, коли ціни регулюються за допомогою ФАС та прокуратури? І не лише за природними монополіями.
До речі, про природні монополії — або про дерегулювання тарифів
Володимир Путін і уряд б’ють на сполох з приводу інфляції, що росте. І одночасно приймають рішення, які прямо сприяють прискоренню зростання цін.
ФАС реально припинила регулювання тарифів. Насамперед це був один із основних механізмів ринкової економіки — регулювання тарифів природних монополій. ФАС дозволяв підвищення цих тарифів щорічно в темпі інфляції, а зазвичай на 1–2 відсоткові пункти нижче інфляції, щоб її додатково не розганяти через транспортні витрати.
РЖД (Російська залізна дорога) пробила зміну цієї позиції: компанія тепер сама змінюватиме тарифи — у міру зростання внутрішніх витрат. Тобто «з січня 2025 р. РЖД застосовуватиме для розрахунку рівня індексації т.п. н. композитний індекс (“індекс цінового тиску”, або “індекс цінового навантаження”) – показник, який враховує темпи зростання витрат самої монополії за основними статтями витрат та інтегрує ці показники до загального індексу. Інакше кажучи, від регулювання монополії, що передбачала система, побудована на принципі “інфляція мінус”, відбудеться перехід до системи, за якої тарифи монополіста фактично ніхто не регулюватиме. Тепер ВАТ “РЖД” просто повідомлятиме регулятору скільки йому потрібно грошей на наступний рік. І це зміна принципів регулювання насправді має не меншу важливість, ніж значення темпів зростання.
Тобто фактично ВАТ “РЖД” забирає у ФАС Росії функцію регулювання тарифів і передає її собі. Це призведе до того, що рівень індексації перестає залежати від ефективності діяльності, що суперечить логіці регулювання природних монополій».
А це означає, що тепер розпочнеться неконтрольоване зростання залізничних тарифів, а це дасть зростання транспортної складової у всіх цінах та прискорення інфляції.
Точніше, так: військові вантажі РЖД поїдуть за найнижчим тарифом — а решта за максимальним. Залізничники будуть бити себе в груди: ми патріоти, головне для країни возимо дешево, а решту, ну, даруйте, нам треба якось жити.
Вантажовідправники та пасажирські компанії, дивуючись від збільшених тарифів, підуть до Мінфіну вимагати дотацій — і не отримають їх: грошей на це немає.
А якщо монополії можуть робити все, що хочуть з цінами, коли віддадуть данину війні та її потребам, то інфляція в Росії від такого цінового повновладдя природних монополій лише прискорюватиметься. А подібну інфляцію жодною ключовою ставкою ЦБ не зупинити.
Тож з наступного року, здається, ми переходимо до адміністративного регулювання інфляції. Тобто призначення цін. А призначення цін — це знищення ринкової економіки, її серцевини.
Регулювання цін у роздріб
І дивіться, що відбувається. Прем’єр Мішустін своєю постановою дозволив регіональній владі укладати з виробниками та торговельними мережами угоди про стабілізацію цін на будь-які важливі для росіян товари: «угоди, що розглядаються, повинні містити в тому числі способи стабілізації цін на товари на внутрішньому ринку. Йдеться про їх зниження, непідвищення, запровадження максимальних (граничних) розмірів торгових надбавок (націнок). Виняток збережеться для товарів, на які вже запроваджено державне регулювання цін».
У результаті вже «близько 30 регіональних торгових мереж у Росії вирішили обмежити націнки на соціально значимі товари лише на рівні трохи більше 5%, Федеральна антимонопольна служба (ФАС) проконтролює виконання цього рішення». Але так можна довести ретейлерів до торгівлі в збитки.
Зрозуміло, що «соціально відповідальна маржа» буде спочатку встановлена тільки для групи найбільш затребуваних товарів: простий хліб, яйця, олія, курка, молоко… Але це та сама дорога в один кінець. Ретейлер починає з вузького асортименту з націнками, що регулюються, а на все інше тоді встановлює підвищену маржу. Виникає гігантський розрив між «соціальними» товарами та рештою. І населення починає гудіти, тому що «соціального» батона по 10 рублів – його нема! Його зранку спритні старенькі розібрали. А інші продукти — із компенсаційно підвищеними націнками — із «кусаючими» цінами!
І тоді населення вимагає розширення списку «соціальних» товарів — і не можна зупинитись, інакше найстрашніше: невдоволення народу!
А далі ланцюжок подій такий: ретейлер вимагає в такому разі від регіону дотацій — інакше як вижити із заниженими націнками? Дотувати його ніхто не буде, немає для цього грошей у регіону, обтяженого безліччю зобов’язань. Тоді ретейлер починає закривати частину магазинів або навіть банкрутувати. І тоді далі за логікою — націоналізація роздрібної торгівлі: покинуті магазини передадуть державі.
У Радянському Союзі починали якраз із регулювання ціни на печений хліб. Але коли ти регулюєш ціну печеного хліба, далі регулювання неминуче йде ланцюжком: ти починаєш регулювати ціну борошна, потім зерна, води, електроенергії… І далі ти пішов «гуляти паркетом», не зупиняючись. Результат той самий: ретейлер залишається без прибутку, магазини закриваються, банкрутство, націоналізація.
Тож це — перелом.
«Ідіоти, ідіоти, ідіоти!»
Це не просто Набіуліна здалася. Це означає: керівництво країни зрозуміло, що у ринковому механізмі, у ринковій системі воно утримати економіку не може. А тоді що лишається? Адміністративні рішення, що «захищають інтереси населення». Звідси — розмова про запровадження карток соціально слабких верств населення. Пенсії я підвищити не можу, але я даю картки – ось такий механізм.
Або запровадять, як за радянської влади, замовлення продовольчі на підприємстві та в бюджетних організаціях. Щоп’ятниці. “Наш губернатор ось такий мужик – хороші замовлення організує!” Народ буде щасливим. Справжнє життя почнеться нарешті!
Мені хтось подарував чудовий діалог, я його тепер обожнюю цитувати.
«Ну ось тепер, коли більшовики нарешті за допомогою НЕПу перемогли голод і наповнили магазини, вони вже НЕП ніколи не скасують. Вони що, ідіоти, чи що?
– Ідіоти, ідіоти, ідіоти … »
У людей яке відчуття? Що полиці у магазинах наповнюються самі собою. А хто їх насправді наповнюватиме, якщо ретейлери загнуться? Чиновники? Вони зараз самі заганяють себе в безвихідь, намагаючись зчленувати ринкове та адміністративне управління економікою. Від такого економіка, швидше за все, піде шкереберть. І ніяка Набіулліна або той, кого посадять на її місце, тут нічого не зможуть вдіяти.
Зверніть увагу, що голова Банку Росії вже сказала: ми розуміємо, що ключова ставка не дуже добре працює і тому потрібні ще рішення. Перше: макропруденційне регулювання, тобто вона думає підвищувати резервні вимоги для банків, щоб вони менше кредитували. Друге, дуже погане: пряме регулювання видачі кредитів корпоративному позичальнику.
ЦБ зробив уже таке у споживчому кредитуванні. Якщо у позичальника боргове навантаження більше 50% місячного бюджету, то кредиту у банку взяти він не може, лише в мікрокредитній організації. У корпоративному секторі те саме — прямо визначатимуть, якому позичальнику скільки банк має право дати грошей. Це знову ж таки Радянський Союз, кредитний план, чисте державне регулювання, регулювання кредитного обороту між банками та корпоративними позичальниками. Від ринкової економіки тут немає нічого абсолютно. Так, і словом «корпоративний» такого позичальника вже назвати важкувато. Фірма виконує держзамовлення на оборонну продукцію або комплектуючі для такої продукції, і відмовитись не можна – буде кримінальна справа. Яка там ринкова економіка, коли власник бізнесу позбавлений волі вибору в головному — що робити і кому і по чому продавати!
Так ось. Якщо зібрати це все разом, виходить, що дуже багато симптомів вмирання ринкової економіки Росії. І як далеко Росія цією дорогою піде, залежить від того, скільки ще йтиме війна. І знаєте, я не виключаю, що в цьому русі назад, від ринкової економіки, є ще й прихильне бажання частини близьких до влади людей провести масштабний перерозподіл власності. Через банкрутства в тому числі — але на користь «певних людей».
Тим більше, що є приклад — у вигляді відбирання власності іноземних інвесторів, на чому ті «певні люди» чудово заробили.
***
Резюмую: рішення Набіулліної не змінювати ставку, залишити 21% — не просто рішення ради директорів ЦБ. Це практичне завершення дороги, якою ми йшли десь із 1988 року, з реформаторських рішень щодо розвитку кооперативного бізнесу, включаючи приватні банки, Михайла Горбачова та Миколу Рижкова. Обидва вони за час війни померли. Саме з цього й почалося будівництво ринкової економіки СРСР, та й у Росії.
І ось, майже через сорок років, тренд змінився на протилежний. Повертається командно-адміністративна система у всіх галузях господарства. Тільки без давно втраченого вміння планувати, а також — без попередньої тотальної націоналізації всіх підприємств, що дозволяло робити держплан — законом, обов’язковим для виконання. Тому шанси на успіх такого гібридного варіанта економіки, на мою думку, є мінімальними.
Продовольча програма СРСР від 24 травня 1982 року на період до 1990 року:
“Комплексна цільова програма, схвалена травневим 1982 року Пленумом ЦК КПРС, комплекс матеріально-технічних, економічних, соціальних, організаційних та ідеологічних заходів, спрямованих на кардинальне вирішення продовольчої проблеми, стійке постачання населення всіма видами продовольства, суттєве покращення структури харчування та соціальне перетворення села на основі інтенсивного розвитку всіх галузей АПК.
1990-го року, наприклад, будь-який покупець, прийшовши до м’ясного відділу магазину, міг отримати вирізку. Вирізку із “Продовольчої програми”.
Вибух цін 2 січня 1992 року, 33 роки тому, остаточно добив наші заощадження. Як до нього ставитися? Досі багато хто вважає, що це була змова, шкідництво, диверсія. Інші – що шокове, разове звільнення цін було вимушеним кроком, врятувало нас від голоду, і без нього не можна було обійтись.
Як усе було влаштовано у директивній економіці СРСР? Переважна частина товарів завозилася до міст і надходила до державних магазинів згідно з виділеними зверху фондами/лімітами та встановленими, теж зверху, цінами. У 1991 р. усі ці вертикалі зруйнувалися. Ніхто нікому нічого не хотів постачати. Закупівлі продовольства державою та імпорт скоротилися на десятки відсотків.
Архіви завалені телеграмами та листами осені – зими 1991 – 92 гг. уряду та президенту. «Допоможіть! Не завезли, не сплатили, відмовилися постачати, не виконали план із завезення, не доставили щодо імпорту»! Собчак із Петербурга, листопад 1991 р.: «Склалася критична ситуація щодо забезпечення населення міста продуктами харчування по талонах». Лужков із Москви, грудень 1991 р.: «Запаси товарів у роздрібної та оптової торгівлі майже відсутні». В архіві Гайдара десятки відчайдушних закликів дати зерно, борошно, хліб, м’ясо з багатьох регіонів Росії.
Ось запис з щоденника. «24 грудня 1991 року. Нині Москва порожня. Полиці в магазинах пусті. Мати з батьком стоять по 4-6 годин за продуктами, ми живемо на замовленнях, які мені видають на роботі. Олії немає, сметани, сиру немає. За молоком – убити можуть. А ось ринок: м’ясо – 100 руб/кг… олія – до 200 і її немає… ковбаса 80-150 (копчена), 30 – варена. Речей немає ніяких. У комерційному взутті зимові жіночі чоботи – 3500 і то нмає, шуби – 30 000, холодильник – 15 000, телевізор – 8000-10 000…» (Р. Шамгунов). Порівняйте – середня зарплата 1991 р. 548 рублів на місяць (Росстат).
А як урятуватися від голоду? Розморозити ціни, нехай самі їх призначають, нехай закуповують товар будь-де і нехай торгує теж, хто завгодно. Нехай самі, не згори, призначають зарплати, вони теж зростатимуть, і якось усе це збалансується, і всі магазини заповняться. Але є, щоправда, маленька заковика.
28 жовтня 1991 р. у зверненні Президента РРФСР до З’їзду народних депутатів РРФСР було поставлено завдання розморожування цін «вже цього року». Чим відповіла торгівля? 3 грудня 1991 р. указом Президента РРФСР оголошено, ціни звільняються з 2 січня 1992 р. Оголошено за місяць до того! Що зробить будь-який торговець, від малого до великого, коли він знає, що через місяць зможе вільно підвищити ціни, бо про зниження мова, звичайно, не йшла, і ціни на ринках були кратно вищими за державні, і там, на ринках, було все? Що він робитиме?
Усі знають – «що». Він обов’язково притримуватиме товар, щоб викинути його на прилавки по вільних, тобто високих цінах.
Так «недопостачання» стикнулося зі схованим товаром, щоб перетворитися на диво шокової терапії. І справді – диво! «2 січня години о третій… прийшов у ковбасний магазин на Солянці. На прилавку красувалися п’ять сортів сирокопчених ковбас і чимало інших делікатесів… Вибрав свіжу мікоянівську салямі та чудову сирокопчену грудинку з ярликом від 26 грудня 91 року. Нічого краще за ті копченості більше в російській торгівлі не зустрічав … » – пише у щоденнику Микола Іванов.
Автор: російський економіст Ігор Ліпсіц
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
