У 2025 році українські спортсмени виходять на подіуми після тренувань у холодних залах без стабільного світла, або на закордонних аренах, де трибуни вже звикли бачити українські прапори серед своїх. Реальність змусила повністю змінити підходи: інфраструктура часто тимчасова, графіки адаптовані до нових умов, збори відбуваються в кількох країнах. Усе це — без стабільного фінансування і звичних умов. Але результати, які показує збірна, доводять, що в системі залишилася жива енергія — гнучка, зосереджена, вперта.
Спорт на валізах: як тренується збірна під час невизначеності
У 2025 році українські спортсмени продовжують готуватися до змагань, незважаючи на складні умови війни. Багато хто тренується в Україні, адаптуючись до нових реалій. Наприклад, веслувальники Олег Кухарик та Ігор Трунов проводять тренування на річці Стугна поблизу Києва, хоча раніше їхня база знаходилася в Дніпрі, який став небезпечним через бойові дії.
Інші спортсмени змушені шукати безпечні місця за кордоном. Гімнасти Ілля Ковтун та його команда тренуються в Італії та Хорватії, де їм надали притулок місцеві спортивні клуби. Плавці-паралімпійці, такі як Михайло Сербін, переїхали до Кам’янського, де продовжують підготовку до змагань.
Гімнаст Олег Верняєв, олімпійський чемпіон 2016 року, тренується в Києві, незважаючи на постійні загрози. Його тренування включають дві сесії на день по 3–4 години, шість разів на тиждень. Він зазначає: “Я розумію, що потрібно працювати, і розумію, що це небезпечно, але у нас немає вибору”.
Фігурист Іван Шмуратко повернувся до тренувань в Україні, створивши програми, які відображають реалії війни. Його коротка програма розповідає історію дитини, яка загинула від ракети, а довільна — про батька, який переживає цю втрату. Шмуратко зазначає: “Це моя місія — розповідати історії через мистецтво та голос”.
Міжнародний олімпійський комітет надає підтримку українським спортсменам через фонд солідарності в розмірі 7,5 мільйона доларів. Ці кошти спрямовані на забезпечення тренувань та участі в змаганнях, включаючи фінансування тренувальних зборів за кордоном.
Тріумфи на світовій арені
Попри складні умови, українські спортсмени зберігають стабільну присутність на міжнародній арені. Участь у фіналах топових змагань — результат зосередженої праці, витримки й системної підготовки. Медалі не з’являються випадково: кожна — відповідь на виклики, які зламали б багатьох. Успіхи команди — це історії про самовіддачу, логістику на межі і тренування в умовах, далеких від ідеалу. Ось кілька прикладів виступів, які стали знаковими у 2024–2025 роках:
- Ярослава Магучіх встановила новий світовий рекорд у стрибках у висоту — 2,10 м, перевершивши рекорд, що тримався з 1987 року. Вона також стала олімпійською чемпіонкою в Парижі та була визнана найкращою легкоатлеткою світу за версією World Athletics
- Ольга Харлан привела жіночу команду шаблісток до першого золота для України на Олімпіаді в Парижі. Її шабля була продана на аукціоні за 10 мільйонів гривень для підтримки ЗСУ
- Людмила Кіченок виграла парний розряд на US Open 2024 разом з Оленою Остапенко, ставши першою українкою, яка здобула титул у жіночому парному розряді на цьому турнірі
- Варвара Рахманіна, 20-річна спортсменка, здобула золото на Чемпіонаті світу з повітряної гімнастики в Італії
- Ярослав Лавренюк, 17-річний скелетоніст, став чемпіоном світу серед юніорів у 2025 році, здобувши золото на змаганнях у Санкт-Моріці
- Загалом на літніх Олімпійських іграх 2024 року в Парижі Україна посіла 22-ге місце в загальному медальному заліку, здобувши 12 медалей: 3 золоті, 5 срібних та 4 бронзові. Це був другий найнижчий результат країни на літніх Іграх після 2016 року, але водночас найкращий показник за кількістю золотих медалей з 2012 року
- На Паралімпійських іграх 2024 року в Парижі українська збірна посіла сьоме місце в загальному медальному заліку, здобувши 82 медалі: 22 золоті, 28 срібних та 32 бронзові.
Виклики та втрати
Війна завдала значних втрат українському спорту: загинули спортсмени, тренери, зруйновані бази, перервані кар’єри. Частина федерацій вимушено зупинила діяльність, молодь втратила доступ до інфраструктури. Покоління, яке мало виходити на пік форми, опинилося між евакуацією та виживанням. Та попри це, система тримається — завдяки людському ресурсу, волонтерській підтримці та вірі в те, що спорт має звучати навіть у найтемніші часи. Ці слова — не риторика. За ними стоять конкретні факти, які змушують переосмислювати роль спорту в умовах нестабільності. Статистика останніх років — це дзеркало болю, втрат і водночас неймовірної витримки системи, яка щодня доводить свою здатність залишатися живою.
- 591 український спортсмен та тренер загинули з початку повномасштабного вторгнення .
- Понад 500 спортивних об’єктів були зруйновані або пошкоджені, включаючи 15 олімпійських баз .
- На Олімпіаді в Парижі Україну представляли 140 спортсменів — найменша кількість в історії участі країни в Іграх .
- Близько 3 000 спортсменів були мобілізовані або добровільно вступили до лав ЗСУ .
Автор: Ганна Захаревич, журналіст – культуролог
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
