Медицина завжди була сферою, де довіра пацієнта до лікаря має вирішальне значення. Але трапляються ситуації, коли через помилки або байдужість медичних працівників людина зазнає шкоди. У суспільстві це називають «медичною халатністю». У законодавстві ж існує конкретна норма – стаття 140 Кримінального кодексу України, яка регулює відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків. Чи завжди лікаря можна звинуватити в халатності? Де межа між трагічною випадковістю та реальною провиною? Спробуємо розібратись у цьому непростому питанні разом.
Що означає «неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником»?
У юридичному сенсі це ситуація, коли медпрацівник діє не так, як мав би діяти за стандартами та правилами своєї професії. Іншими словами – він виконує роботу поверхнево, недбало або взагалі ігнорує необхідні дії.
Наприклад, лікар вчасно не призначив обстеження, медсестра не проконтролювала дозування ліків, або швидка допомога прибула із запізненням через внутрішню неорганізованість. Усі ці випадки можуть мати серйозні наслідки для здоров’я пацієнта.
Важливо розуміти різницю між халатністю та умисними діями. Халатність – це завжди недбалість, коли шкода настала через легковажність чи байдужість. А от умисні дії – це вже свідоме порушення, наприклад, підробка медичної документації чи навмисне завдання шкоди. І це зовсім інший рівень відповідальності.
Стаття 140 КК України: загальна характеристика
Стаття 140 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність саме за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. Інакше кажучи, якщо через недбалість лікаря пацієнт зазнав шкоди – є підстави говорити про кримінальну справу.
До таких дій або бездіяльності відносять:
- неправильне чи несвоєчасне встановлення діагнозу;
- призначення лікування, яке не відповідає медичним стандартам;
- недотримання правил під час операцій чи процедур;
- ігнорування стану пацієнта, відсутність необхідного контролю;
- несвоєчасне надання допомоги, яка була реально можливою.
Суб’єктом злочину за цією статтею може бути не лише лікар. Відповідальність несуть усі, хто професійно виконує медичні функції:
- лікарі різних спеціальностей;
- медсестри та фельдшери;
- фармацевти, які допустили помилки в приготуванні чи відпуску ліків;
- навіть інтерни чи молодший персонал, якщо вони офіційно виконують професійні обов’язки.
Тут є дуже тонка грань: ми всі розуміємо, що медицина – це сфера, де неможливо гарантувати абсолютний результат. Проте коли шкода виникає не через складність хвороби, а через байдужість чи легковажність, саме тоді вступає в силу стаття 140. Це своєрідний баланс між захистом пацієнта та справедливістю для лікаря.
Умови настання кримінальної відповідальності
Щоб медичний працівник був притягнутий до відповідальності за статтею 140 КК України, самого факту помилки недостатньо. Має бути доведений комплекс умов, без яких справа просто не матиме юридичних підстав.
Причинно-наслідковий зв’язок
Ключове питання – чи стала дія або бездіяльність лікаря безпосередньою причиною шкоди. Якщо пацієнт постраждав через ускладнення, яке було неминучим навіть при правильному лікуванні, відповідальність не настає. Але якщо халатність прямо призвела до негативних наслідків – це вже інша ситуація.
Рівень шкоди для здоров’я
Закон враховує ступінь завданої шкоди:
- легкі тілесні ушкодження – тимчасові, що не призводять до втрати працездатності;
- середньої тяжкості – ті, що мають більш серйозні наслідки, наприклад, тривала хвороба;
- тяжкі ушкодження або смерть – найбільш серйозні випадки, які завжди тягнуть кримінальну відповідальність.
Необережність
Часто халатність виникає через звичайну необережність: лікар не перевірив аналізи, медсестра переплутала препарати. Це не було свідомим рішенням, але наслідки виявились критичними.
Груба недбалість
Окремо виділяють випадки, коли працівник свідомо ігнорує очевидні ризики. Наприклад, відмова надати допомогу без поважної причини чи порушення базових правил безпеки. Такі дії суди розглядають суворіше.
Баланс між виною та професійними ризиками
Медична діяльність завжди пов’язана з ризиком, і жоден лікар не може гарантувати абсолютного результату. Тому закон вимагає відрізняти «трагедію обставин» від справжньої халатності. Це один із найскладніших моментів у таких справах.
Практика застосування статті 140
Судова практика в Україні показує, як стаття 140 застосовується на ділі, часто з акцентом на докази. Наприклад, у 2023 році Верховний Суд залишив без змін вирок лікарю за неналежне виконання обов’язків, що призвело до смерті дитини – лікар не вжив заходів під час ускладнень, і це визнали халатністю. Інший випадок: у 2024 році суд засудив медика до 1,6 років позбавлення волі за смерть пацієнтки через помилку в лікуванні. Ще один – лікар-анестезіолог отримав вирок за ч. 2 ст. 140 за смерть неповнолітнього під час операції.
Типові ситуації визнання провини: неправильний діагноз з ігноруванням симптомів чи затримка допомоги. Виправдання відбувається, коли не доведено зв’язок, як у справі 2021 року, де суд виправдав через брак доказів. Це свідчить про об’єктивність судів.
Труднощі доведення: експертизи часто суперечливі, системні проблеми медицини (брак обладнання) впливають, і обвинувачення розпадається без чітких доказів.
Медична халатність – це складна і болюча тема, яка стосується і пацієнтів, і лікарів. Стаття 140 КК України покликана захистити людину від недбалості, але водночас вона враховує специфіку медицини, де неможливо виключити всі ризики. Кримінальна відповідальність настає лише тоді, коли доведено прямий зв’язок між халатністю та шкодою. Це ще раз нагадує: якість медицини визначається не лише законами, а й відповідальністю кожного, хто працює у сфері охорони здоров’я.
Автор: Андрій Турій, адвокат та керуючий партнер “Турій та Партнери”
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
