Кредит у багатьох домогосподарств викликає стійку недовіру — але холодильник від цього не дешевшає, а лікування рідко можна відкласти «до після перемоги». Парадокс 2025 року в тому, що банківський сектор заробляє саме на кредитуванні й посилює його роль у фінрезультаті: у III кварталі 2025 року банки отримали 39,9 млрд грн прибутку, а частка процентних доходів від кредитів у загальних процентних доходах зросла до 47,8%. Паралельно на рівні побутових рішень фінансування все частіше маскується під «сервіс» або «домовленість» — без класичного кредитного сценарію в голові. Саме цей розрив між статистикою й щоденною практикою й формує феномен «кредиту без кредиту». Далі — як працюють три основні канали та де в них проходить межа між зручністю і ризиком.
Покупки з відстроченим платежем
Розстрочка «від ритейлу» — один із найпомітніших способів зробити велику покупку, формально оминаючи банк: товар ви отримуєте одразу, а платіж ділиться на кілька частин за графіком, погодженим із продавцем. Для домогосподарства це працює як коротка відстрочка витрат — без банківської анкети й тривалих перевірок, із відчуттям контролю над щомісячним навантаженням. Вартість цієї зручності зазвичай зашита в умовах: обмеження на знижки, комісії або штрафи за прострочення — залежно від політики конкретного ритейлера. У підсумку така модель стає для частини сімей фінансовим буфером між бажаною покупкою та нерівним доходом: разовий платіж розтягується в часі, а запас грошей лишається на базові щоденні потреби. Для економіки це означає перетік попиту в канал, який майже не читається в банківській звітності, зате добре видно в поведінці споживачів.
Перекази “своїм”: коли покупку тягне не банк, а коло довіри
Ще один маршрут великих покупок проходить через особисті перекази: «докинули батьки», «переказав друг», «склалися сім’єю на техніку, ремонт». Для домогосподарств це працює як швидка внутрішня ліквідність: гроші приходять із близького кола без формальних процедур, а графік повернення визначається домовленістю, а не договором на десяток сторінок. Масштаб цього каналу видно в картковій статистиці: у I кварталі 2025 року перекази з картки на картку дали 28,1% усієї суми карткових операцій — фактично кожна четверта гривня у картковому обороті; за кількістю це 7,8% транзакцій, а середній чек — 1 845 грн. Такі цифри не означають, що вся ця маса — «позики»: у P2P змішані подарунки, регулярні платежі й побутові перекази. Але як поведінковий сигнал це показує інше: в Україні є великий «побутовий фінансовий контур», через який сім’ї й близькі мережі підхоплюють витрати — зокрема тоді, коли потрібна велика покупка, а класичний кредит сприймається як зайвий ризик або зайва бюрократія.
Гроші з-за кордону: сімейна «підстраховка» замість банківського ліміту
Перекази українців з-за кордону залишаються одним із наймасштабніших «побутових» джерел грошей для великих витрат — коли родина добирає на ремонт, техніку чи лікування без звернення до банку. У III кварталі 2025 року в Україну надійшло $2,055 млрд приватних переказів — у середньому близько $685 млн на місяць. Для порівняння, в III кварталі 2024 року було $2,294 млрд, а в III кварталі 2023-го — $2,805 млрд: динаміка йде вниз, хоча сам канал лишається дуже ліквідним. Причина спаду — у зміні моделі життя під час війни, а не в «зникненні» ресурсу: частина родин переїхала й витрачає бюджет у країнах перебування, тож потреба регулярно надсилати гроші «додому» слабшає; додатково працює ефект, коли сім’ї підтримують близьких на місці, а також замінюють грошові перекази адресною допомогою або покупками. У підсумку перекази з-за кордону й далі виконують роль фінансової підстраховки, але як інструмент фінансування великих покупок вони стають менш універсальними — і домогосподарства частіше комбінують їх із власними накопиченнями, внутрішніми переказами та розстрочками від продавців.
Як це працює в економіці: розрив між статистикою та побутовими рішеннями
У цій конфігурації український споживач фактично збирає «персональну фінсистему» з трьох деталей: відстрочує платіж у продавця, підтягує касовий розрив переказом від “своїх”, а великі піки витрат інколи закриває підтримкою з-за кордону. Це пояснює, чому в публічній картині банки бачать свою динаміку, а в побуті люди впевнено кажуть «обійшлися без кредиту»: мова не про відмову від фінансування, а про перенесення ризику й контролю ближче до сім’ї та ритейлу.
Для бізнесу це означає: конкуренція давно йде не ціною товару, а ціною місячного платежу й прозорістю умов. Ритейл, який чесно показує повну вартість відстрочки та правила прострочення, виграє довіру; той, хто ховає комісію в дрібному шрифті, отримує продаж сьогодні й репутаційний мінус завтра. Для домогосподарств найкраща перевірка проста: чи витримує сімейний бюджет щомісячний платіж у разі просідання або затримки доходу та зростання базових витрат. Якщо витримує — відстрочка платежу лишається зручним інструментом. Якщо ні — покупка швидко переходить у зону прострочень і штрафів.
І нарешті — чим ширше розростається «домашній фінконтур», тим важливішими стають базові правила гігієни ринку — зрозумілі договори, чесні комісії, адекватні штрафи та мінімальний захист споживача. Інакше країна отримує дві паралельні економіки: одну — у звітності, другу — в щомісячних графіках платежів, які люди тримають у голові. Саме друга, як показує практика, найшвидше змінює поведінку попиту.
Підписуйтесь на Перший Бізнесовий в Telegram і Facebook і читайте найважливіші і найсвіжіші новини першими!
Стрічка новин 
